Page 83 - 6631

Як зазначає А. К. Бичко, це є свідченням діалектичності його позиції, але не об'єктивної
(в гегелівському розумінні) діалектики, а екзистенціальної, вихідним пунктом якої є знаменита
«іронія» Сократа. Однією з центральних ідей Сковороди є твердження про «нерозривність» і
водночас «незлитність» природи та людини, єством якої є Бог. Таким чином, «внутрішня»
людина – це божественне в людині. Ідеальна форма людського єства, яку можна знайти в
«тайниках» свого серця, є образ Божий, який існує вічно. Всі особисті форми окремих людських
істот містяться в єдності досконалої та єдиної людини – Ісуса Христа. Цю людину вже не
створено Богом, – вона народжена ним і є його Сином Єдинородним.
Гармонія великого світу (макрокосмосу) і людини (мікрокосмосу) не встановлюється
сама собою, автоматично; вона має своїм ґрунтом творчу життєву ініціативу людини.
Можливих (і різних) способів гармонізації людини зі світом багато, і кожен має віднайти
відповідний («средний») своїй неповторності й унікальності спосіб життя у світі. Але ці
способи репрезентовано людині символічно. Тобто між макрокосмосом і мікрокосмосом існує
посередник, третій світ, світ символів – Біблія. Тут також вирізняються дві «натури» –
«видима» (предметна образність символу) і «невидима» (смисл, розшифрування «сенсу
символу»). Біблія як третій світ є справжнім, реальним Словом Божим і втіленням Бога.
Сама Біблія стає істотою божого порядку. Сковорода вказує, що Біблія є Бог.
«Розшифрування» символіки третього світу має метою знайти відповідний («сродний»)
спосіб діяльності. «Сродна» або «споріднена» праця є однією з найважливіших передумов
досягнення людиною щастя, реалізації справді людського способу життєдіяльності,
самоствердження особи. Праця за покликанням, яка відповідає пізнаній внутрішній
природі, потребам і вродженим схильностям людини, є найвищою насолодою і справжнім
щастям. «Неспоріднена» («несродна») праця є основним джерелом усіх суспільних бід.
«Спорідненій» і «неспорідненій» праці надається великого суспільного значення, оскільки
Сковорода мріяв про таке суспільство, в якому люди зможуть реалізувати свої природні
здібності і нахили в «спорідненій» ( «сродній») праці і отримуватимуть від неї радість і
відчуття повноти свого буття. Але природні здібності маютьбути виявлені, розкриті. Освіта і
виховання можуть їх лише вдосконалювати, але не створювати. Не освіта та знання роблять
людину щасливою, а лише ретельне вивчення себе, що й відкриває шлях до щастя, спокою,
душевної злагоди. Кожен повинен пізнати себе, свої природні нахили та здібності. Суспільство
складається з окремих людей, і це є шляхом і до спільного блага, тому самопізнання у
Сковороди виступає як універсальний засіб перетворення людини та світу, усунення світового
зла. Ідея перетворення є центральною у філософській творчості Сковороди, у своїх творах
він закликає стати істинною людиною: із зовнішньої – внутрішньою, із тілесної –
духовною і в такий спосіб поєднатися з Богом, отже, з природою всього сутнісного.
Можливість «сродної» праці для всіх виявляє себе в ідеї «нерівної рівності», тобто в
реалізації кожним себе за своїми можливостями. У концепції «сродної» праці і похідної від неї
«нерівної рівності» знаходить свій зрілий вияв антеїзм філософії Сковороди (термін походить
від давньогрецького міфічного персонажа Антея, який черпав свою життєву силу в постійному
зв'язку з матір'ю-землею).
Етичні погляди Сковороди базуються також на самопізнанні, яке має остаточною
метою «мистецтво життя». Людина може знайти щастя через самопізнання. Для цього
потрібно «жити за натурою», не спотворювати природне, задовольнятися малим.
Найвищим усвідомленням цього є «вдячність» як певний ціннісний рівень людського буття,
що поширюється на Бога, батьків, благодійників. Смислова послідовність така: вдячність –
благочестивість – самозадоволення. Завдання виховання – зберегти здоров'я та навчити
вдячності.
Викладаючи принципи мистецтва життя, Сковорода вказує, що всі неприємності
бувають від заздрощів, заздрість – від ремствування, а те – від невдячної долі, що вдень і вночі
гризе дух Невдячність породжує смуток, нудьгу, жадобу, заздрість, а її прагнуть задовольнити
улесливістю, крадіжкою, ворожнечею, кровопролиттям 3 нею пов'язується вічний смуток,
збентеження, зніяковіння, відчай, тому для людського життя надія -у вдячності, яка
задовольняється власним змістом, не зазіхає на чуже. У вдячності людина не втрачає власної

83