Page 81 - 6631

Філософія Києво-Могилянської академії була по суті першим етапом у розвитку
професійної філософії в Україні. Вона підпорядковувалася примату теології, розглядалася
переважно як помічник у справах віри. Проте не слід недооцінювати її значення у створенні
власного інформаційного поля, необхідного для майбутнього розвитку філософського
мислення. Філософія в академії розумілася як система дисциплін (або всіх наук), покликаних
віднайти істину, причини існування речей, даних людині Богом, а також як умова дослідження
життя та формування доброчинності. Істина ототожнювалася з вищим буттям, тобто з
Богом, якого називали спінозівським терміном «натура натуранс» («творяща природа»).
Переконані в раціональності світу, вчені академії шукали істину шляхом дослідження
наслідків Божої діяльності «натура натурата» («створеної природи»).
Києво-Могилянська академія відіграла важливу роль у розвитку духовної, в тому числі і
філософської культури східних та південнослов'янських народів. У її стінах здобували освіту
росіяни, білоруси, серби, молдавани, греки, словени та ін. Європейський рівень навчання,
активна наукова та освітня діяльність в Україні й за її межами, постійне розширення зв'язків
із західними університетами зміцнювали авторитет академії, сприяли її становленню як
провідного інтелектуального осередку в православному слов'янському світі Києво-Могилянська
академія була духовним осередком, у якому українська нація не лише відшліфовувала свій
інтелект, але завдяки своєму потужному впливові сприяла культурному зростанню інших сло-
в'янських народів.

3. Філософія Григорія Сковороди
Григорій Савич Сковорода (1722-1794 pp.) є одним із найвидатніших представників
історії української філософії. Мандрівний поет і вчитель мудрості, шукач особистого шляху
осягнення божества, істинного сенсу буття людини – все це створює образ оригінального
мислителя, який посідає видатне місце в історії української і світової духовної культури.
Народився Г. с. Сковорода 3 грудня 1722 р. у простій козацькій сім'ї в с. Чорнухи на
Полтавщині. Зважаючи на те, що він з дитинства виявив «нахил до богопочитання» та «охоту
до науки», дванадцятирічного Григорія було віддано у навчання до Києво-Могилянської
академії. Там він з перервами^ провчився до 1753 p., але так і не закінчив повного курсу, за-
лишившись на все життя «студентом (як він сам себе любив називати). Його вчителями були
славетний філолог Симон Тодорський, ритор і поет Сильвестр Ляскоронський, філософи і
богослови Сильвестр Кулябка, Михайло Козачинський, Георгій Кониський.
Здобувши в академії добре знання мов, античної та світової культури, Сковорода обрав
свій напрям і спосіб філософствування, які не перебували у руслі науки про зовнішній світ і
суспільну діяльність, а мали на меті моральне удосконалення та духовний поступ людської
особистості, її власний вільний вибір, виховання волі. Тому формою викладу етико-
антропософського вчення Сковороди був не академічний трактат, а байки, вірші, притчі,
діалоги.
За неабиякі музичні здібності Сковороду було запрошено до придворної капели
імператриці Єлизавети в Санкт-Петербург (1742-1744 pp.). З 1750 по 1753 pp. перебував у
складі Токайської дипломатичної комісії в Угорщині. Деякий час Сковорода вчителював у
Переяславському та Харківському колегіумах, а також був домашнім вихователем у маєтках
поміщиків.
Де б не був Сковорода, він завжди привертав до себе увагу оригінальним складом думок
і способом життя. Сковорода, поет і музикант, знавець латинської, грецької, давньоєврейської
та кількох сучасних мов, «любитель Святої Біблії», одягався просто, спав не більше чотирьох
годин, вставав до світанку, ходив пішки за місто, був завжди веселий, бадьорий, шанобливий, з
усього виводив мораль, друзів обирав по серцю їх, мав «побожність без марновірства, вченість
без чванливості». Після 1768 р. до смерті був мандрівним філософом Помер Сковорода в
маєтку одного з своїх друзів у с. Іванівці (нині – Сковородинівка) поблизу Харкова 9 листопада
1794 p., залишивши після себе, крім рукописів, легенди та перекази. Розповідали, що нібито він
пішки пройшов усю Європу, нібито втік з власного вінчання, нібито мав дар пророцтва та ін.
На могилі філософа викарбувано: «Світ ловив мене, та не спіймав».
81