Page 80 - 6631

• На базі Київського братства, яке почало відігравати роль у братському русі, в 1631 р.
виникає Києво-Могилянський колегіум, а згодом (з 1701 р.) – Києво-Могилянська академія, яка
стала першим вищим навчальним закладом на східному, слов'янському терені. Навчальна
програма колегіуму будувалася за класичною схемою середньовічного західноєвропейського
університету вивчалися «сім вільних наук» – тривіум (граматика, поетика, риторика) та
квадріум (арифметика, геометрія, філософія, музика). Перших чотири роки приділялися на
загальноосвітню підготовку, один рік – на риторику та поетику, наступних два роки – на
філософію, останніх чотири – на теологію.
• Програма з філософії передбачала знайомство з творами східних отців церкви,
філософськими ідеями античності, західної патристики, схоластики, ідеями Відродження,
Реформації, Раннього Просвітництва та ін. У Київському колегіумі діяли видатні українські
мислителі Іов Борецький, Косіян Сакович, Єлисей Плетенецький, Петро Могила –
організатор колегіуму. Серед професорів Києво-Могилянського колегіуму були такі відомі
вчені, філософи та письменники, як Феофан Прокопович, Іоаникій Талятовський, Стефан
Яворський, який реорганізував греко-латинську школу в Москві на Слов'яно-греко-латинську
академію, Георгій Кониський.
Потреби в розвитку філософської думки, вимоги конфесійної та національної боротьби
привели братчиків та професорів Києво-Могилянського колегіуму до усвідомлення необхідності
оволодіння світовою науковою культурою, вивчення, переосмислення, засвоєння здобутків
західноєвропейських мислителів і вчених Це завдання змогла виконати створена в 1701 р.
Києво-Могилянська академія.
• Засновник академії П. Могила був сином молдавського господаря, професором,
ченцем, митрополитом, учнем єзуїтів і творцем православного «Требника», борцем з
католицизмом і протестантизмом і водночас із православною ортодоксією, автором ідеї
християнського екуменізму в межах України. Феофан Прокопович, син київського міщанина,
був студентом Київського колегіуму, продовжував освіту в Римі, задля чого перейшов у
католицизм і згодом, розширивши зв'язки з католицькою церквою, повернувся до православної
віри, став професором теології, філософії та математики Києво-Могилянської академії, автором
багатьох підручників і наукових праць, найвпливовішою особою у «вченій дружині»
російського імператора Петра І. Інокентій Гізель закінчив Києво-Могилянську академію,
удосконалював свою освіту в західних університетах, згодом став професором, архімандритом
Києво-Печерської лаври, філософом, сприяв виданню «Києво-Печерського патерика» (1661 р.) і
створенню першого підручника історії під назвою «Синопсис» (1674 p.). Саме вони та їхні
численні колеги й учні привели до глибоких внутрішніх змін українську церкву, підняли рівень
православного богослов'я, забезпечили розвиток професійної філософії, мистецтва, мово-
знавства, інших галузей знання, сприяли докорінним зрушенням у мисленні тогочасного
українського духовенства та світської інтелігенції.
У Києво-Могилянській академії вивчалися твори Арістотеля, Платона, Плутарха,
Сенеки, Ціцерона, Діогена Лаертського, Боеція, Філона. Ідеї платонізму та неоплатонізму
сприймалися в академії переважно через патристичну літературу, зокрема через творчість
Августина, Орігена, Климента Александрійського, Василя Великого, Григорія Нисського та ін.
Було введено у вжиток ідейні надбання схоластичної філософії – твори Альберта Великого,
Ансельма Кентерберійського, Томи Аквінського, П'єра Абеляра, Дунса Скота, Авіценни,
Аверроеса та ін. З представників новітньої філософії в академії вивчали твори Макіавеллі,
Галілея, Коперника, Бекона, Декарта, Лейбніца, Вольфа, Спінози, Гассенді. У межах барокової
схоластики, що була панівною в Україні протягом XVII ст., спостерігається тяжіння до
мислителів, які у своїх теоріях поряд з натурфілософськими питаннями чільне місце відводили
з'ясуванню проблем метафізики, проблем загальних основ буття.
У XVIII ст. схоластику бароко витісняє вольфіанська школа, простежується орієнтація на
тих західних філософів, які утверджували перевагу умосяжного освоєння світу над чуттєвим,
інтелектуального пізнання над розсудковим (дискурсивним) і тим більше чуттєвим,
акцентували увагу на самосвідомості.

80