Page 78 - 6631

людського спілкування, як дружба, шанування старших і батьків, правда і щирість.
Домінування цих категорій створило духовний стрижень, який пронизує вітчизняний
менталітет і сьогодні. В цілому київськоруська моральна традиція орієнтувалася на
людинознавство, людинолюбність, людяність, що формувало нову людину – духовно
досконалу, чисту в помислах і вчинках, спрямовану до Бога
Філософська думка Київської Русі як живе історичне явище мала свій образ, свій
духовний досвід, відтворювала дух своєї епохи. І хоча вона мало досліджена, в ній можна
виділити такі принципи, ідеї й особливості: загальна спрямованість на вирішення актуальних
питань суспільного буття; обґрунтування духовно-практичної форми освоєння світу; увага до
проблем людини, пізнання, смисложиттєвої проблематики; вірність і дотримання канонів і
традицій православної віри; у сфері соціальних і моральних стосунків переважання загальнолю-
дських ідеалів добра і краси, мужності, вірності, чесності, щирості, простоти.
У пізнавальній діяльності домінувала енциклопедичність, просвітництво, висока
книжна культура, повага до розуму і таланту. Велике значення надавалося набуванню
мудрості як сплаву знання та його практичного втілення в життя, пошукам правди, істини,
бажанню осягнути культуру свого та інших народів, передати ці знання сучасникам і
нащадкам Усі ці ідеї ввійшли в духовну культуру українського народу.

Розвиток філософії в духовній культурі України XIV-XVII ст.

Після татаро-монгольської навали життя в Київській державі не припинялося. Не варто
вдаватися в складні соціально-політичні, історичні події, які відбувалися в Україні в XIV-XVII
ст., оскільки нас цікавлять передусім духовно-світоглядні процеси. До них слід віднести
єретичні вчення та вільнодумство, зумовлені особливостями соціальної дійсності того часу.
Джерелом розвитку єретичних ідей в Україні була апокрифічна література, а серед рухів –
богомильство. Богомили раціоналістично підходили до інтерпретації деяких християнських
догматів, не сповідували Старого Заповіту, поклоніння Христу, святим та їх мощам, не
визнавали церковної ієрархії, виступали проти церковних володінь і багатства, не вбачали необ-
хідності в існуванні духовенства, оскільки вважали, що духовним учителем і проповідником
може стати кожний, хто знає Святе письмо.
У народній свідомості відбувається творення дум, герої яких захищають рідну землю
від ворогів, але, на відміну від билинних героїв, – це звичайні, реальні люди. Ця ситуація має
моральний, філософський аспект: виникає постать «героя духу» (козак Голота, козак Мамай). У
XIV-XV ст. поширюється так звана агіографічна література (від гр. «hagios» – святий) –
«житія святих». Створюються цілі збірники «житій» – патерики. Набувають поширення
літературні видання морально-етичного змісту, повісті-притчі («Ізмарагд», «Четья», «Бчола» та
ін).
Головний герой «житія» – святий, який бореться з дияволом, і ця боротьба є способом
досягнення святості, наповнення силами добра і недоступності силам зла. Навчати своїм
життям, а не словом – головне правило «святого житія». Основа діянь героя «житія» –
вибір добра будь-якою ціною. Для досягнення святості необхідно обрати Бога, а не світ, і вона є
найвищим рівнем одухотвореності. Моральною протилежністю святості постає гріх
Внаслідок специфічних соціально-економічних умов у XVI ст. в Україні почали
поширюватись ідеї гуманізму, в розвитку якого можна виділити три періоди. Перший
(приблизно до середини XVI ст.) – типологічно схожий із раннім італійським, у центрі його
знаходяться соціально-політична тематика, питання етики й естетики. У другому (з другої
половини XVI до початку XVII ст.) – активно формується історична самосвідомість українсько-
го народу, розвивається ідеал гуманістичного патріотизму. У третьому (друга третина XVII –
початок XVIII ст.) – розробляється комплекс гуманістичних ідей у переплетенні з
реформаційними. Причиною поширення ідей гуманізму в першій половині XVI ст. став
соціально-економічний прогрес, зумовлений початком розвитку простого товарного вироб-
ництва, зростання кількості міст, в яких розквітали культура й освіта.
• Фундаторами гуманістичної культури в Україні XV-XVI ст. були Юрій Дрогобич,
Павло Русин із Кросна, Лукаш із Нового Міста, Станіслав Оріховський-Роксолан. Майже всі
78