Page 77 - 6631

У філософії цього періоду здійснюються спроби пізнавальної діяльності. Передусім вона
спрямовується до Бога, а вже потім до світу і людини, які створені, живуть і мислять завдяки
провидінню Бога Високий статус надавався розумові, раціональному осмисленню буття.
Важлива роль відводилася істині та правді. Істину створив Бог, а оскільки він один,
єдина й істина, яка не існує поза християнством Світ існує в істині, живе за її законами, і
збагнути її можна лише за посередництвом Бога. Усе, що йде від Бога, є істиною. Тобто
істина розуміється як онтологічна, об'єктивно існуюча релігія, як сама дійсність, в якій
сукупною й абсолютною істиною є Бог як найвища духовна цінність. Поняття істини певною
мірою ототожнювалося з поняттям правди, справедливості, віри та виступало вже як
аксіологічна, етична й естетична детермінанта і критерій, що повинно було впливати на
стосунки Бога, людини і світу. Людина того часу намагалася не просто осягнути істину, а
насамперед втілити її в життя, у свої справи, прагнула перебувати і жити в істині.
Важливе місце в пізнанні посідало серце. Саме в ньому коренилася думка, віра, воля,
перебувала любов, завдяки якій можна було пізнати Бога і людину. Бог промовляв не до
розуму, а до серця людини. Серце вважалося осередком чуттів і перебувало в інтимному
наближенні до Бога. Ця кордоцентрична традиція і надалі зберігається в українській
філософії.
Специфічною рисою філософського світогляду того часу було не пряме, а символічне
тлумачення дійсності. Наприклад, розуміння світу через притчу, яка образно і наочно
подавала те, що необхідно було зрозуміти. Своєрідною рисою мислення було бачення дійсності
через наочні образи, за допомогою яких пояснювалися складні для розуміння ідеї, догмати та
явища.
Онтологічну позицію визначав догмат про створення світу Богом, а звідси випливало, що
всі природні процеси перебувають у залежному від Бога стані. Він – джерело доцільності та
впорядкованості природи. Світ природний, земний залежить від надприродного,
надчуттєвого, тому сенс буття полягав не в осмисленні світу, а в тому, як урятуватися в
ньому. Натурфілософські уявлення базувалися на християнській картині світу.
Добро і Зло уявлялись як реальні космічні фактори, що визначають життя Всесвіту, ними
пройнято всі матеріальні та духовні явища. Добро розглядалось як сукупність факторів, що
сприятливо впливають на окремого індивіда або спільноту. Базовою виступала ідея добра,
іманентно притаманна Богу, і зла, протилежного «сущим» добру і благу. Джерело зла
вбачалося у відпаданні від істин сущого Бога, у волі до гріха, біблійному гріхопадінні людини.
Кінцева мета людства й окремої людини – подолання зла, спокута первородного гріха,
порятунок себе й інших.
У поглядах на людину вітчизняні мислителі сходяться, розуміючи її як істоту
багатомірну, як «храм», де присутній Бог, призначення людини вбачають у служінні Богові.
Людина – це богоподібний посередник між Богом і світом Здатність мислити єднає її з Богом, а
наявність тіла – з матерією. Кожна людина може обрати два шляхи – життя і смерті. Шлях
життя – це шлях вивільнення від смерті, покори Богу, виконання всіх настанов
віросповідання, він адекватний спасінню людини. Шлях смерті – це шлях гріха, гордощів,
непокори, що веде до довічних страждань. У цілому антропологічне вчення Русі несе в собі
величезний заряд людяності, пропонує цілий спектр стилів життя.
Моральні уявлення базувалися на християнському вченні, а також зазнали впливів
східного та азіатського народних світоглядів, античних етичних вчень. Абсолютним ідеалом
етичної думки поставав Ісус Христос.
Християнська ідея милосердя переросла у принцип моралі, який не тільки декларував
необхідність бути милостивим до ближніх, а й проголошував милостиню як універсальну й
абсолютну умову впорядкування всіх сфер і рівнів суспільних відносин. Цей принцип
передбачав загальну взаємну любов і повагу громадян, їхню взаємодопомогу. На практиці це
означало пожертвування на користь бідних, створення притулків, обмеження сваволі
боярської та княжої влади.
Моральні настанови засуджували гордість, заздрість, злобу, лицемірство, пияцтво,
жадобу, обмову та ін. Пропагувались не тільки християнські заповіді, а й такі форми загально-

77