Page 54 - 6631

людини. Ці погляди дістали узагальнення в онтологічному доказі Ансельма Кентерберійського:
якщо є ідея Бога, то є і сам Бог. Тома Аквінський прагне йти від світу до Бога і наводить ряд
доказів: кожний предмет рухається за допомогою іншого; світ повинен мати необхідну
причину, Бог – вихідна основа всього існуючого, відсутність якої робить усе безглуздим; Бог –
вершина досконалості; Бог – остання мета, яка гармонізує всі доцільні процеси. Отже,
незважаючи на відведення філософії другої (після теології) ролі, все ж таки звернення до
раціонально-філософських доказів було неминучим

4.Натурфілософія і пантеїзм
• Боротьба за істину в епоху Відродження мала значення інтелектуального і морального
подвигу, тому що створена нова картина світу протистояла теології та схоластичній традиції. У
зв'язку з розвитком виробництва і науки філософія знову повернулася до вивчення природи.
Винайдення книгодрукування, компаса, пороху, доменно-металургійного процесу,
зацікавленість в астрономії, фізиці, анатомії, фізіології; розвиток експериментального
природознавства – все це розширювало людський світогляд, зміцнювало владу людини над
природою. Математично обґрунтована М. Коперником геліоцентрична система світу суттєво
змінила середньовічні погляди на світ, підірвала авторитет геоцентричної системи Птолемея.
Значний внесок у нове осмислення природи роблять такі видатні вчені, як Т. Браге, Г. Галілей
та ін.
• Галілео Галілей (1564-1642 pp.), якого називали «Колумбом неба», відкрив кратери і
гірські хребти на Місяці, побачив супутники Юпітера, плями на Сонці. Займаючись механікою,
Галілей прийшов до висновку, що існує природна необхідність, і він вводить поняття закону
природи. До цього висновку в тій чи іншій формі приходили Б. Телезіо (1509-1588 pp.), Дж.
Кардано (1501-1576 pp.), Ф. Петріці (1529-1597 pp.) та ін.
Філософія епохи Відродження сприймається насамперед як натурфілософія (філософія
природи). Як наслідок зв'язку з середньовічною філософією центральною для неї залишається
трактування питання про взаємовідношення Бога і світу. Однак методологія її має свою
специфіку, характерною рисою якої є антисхоластична, антиарістотелівська спрямованість.
Проголошена філософами свобода думки втілюється в новому підході до трактування понять
матерії, форми, руху, часу, простору і в кінцевому результаті веде до принципового
переосмислення місця і ролі божественного начала. Взаємовідношення Бога і світу втрачає
схоластичний характер, на зміну теїзму приходить пантеїзм («Бог у всьому»), відбувається
певне повернення до ідей платонізму і неоплатонізму. Нове народжується і зріє, проте
попереднє багато в чому бачиться непорушним Отже, новий зміст втілюється у старі форми.
• Один з найцікавіших і характерних представників філософії епохи Відродження –
виходець з Німеччини Микола Кузанський (1401-1464 pp.). Народився у простій сім'ї, але як
особливо здібний потрапляє до школи «братів спільного життя» в Девенторі (Голландія).
Настанови цієї школи передбачали для всіх спільне майно, заперечували багатство, славу, все
мирське і, навпаки, вимагали проповідування аскетизму, благочестя, за допомогою чого
намагалися наблизитись до Христа. Після закінчення школи Кузанський вчиться в
Падуанському університеті, стає доктором канонічного права, займається богословською
діяльністю, працює в папській курії. Упродовж усієї діяльності він захоплюється античністю,
віддає багато часу вивченню грецьких і візантійських рукописів. Постійно спілкується з гума-
ністами. Наприкінці життя Кузанський досягає звання кардинала.
Як більшість філософів того часу, Кузанський орієнтується на традиції неоплатоніків.
Заперечуючи античний дуалізм («Єдине» протистоїть «неєдиному», «іншому»), він стверджує,
що «Єдине є всім». Ця філософська настанова служить основою пантеїстичного світогляду. Ос-
кільки «Єдине» не має протилежності, то воно тотожне безмежному, нескінченному. Нескінче-
нне – це більше над усе, воно – максимум, а «Єдине» – це мінімум, найменше від усього.
Центральним пунктом онтології М. Кузанського є вчення про збіг протилежностей –
абсолютного мінімуму і абсолютного максимуму. Оскільки абсолютний максимум є всім, в
якому є все і він єдиний, є найвищою межею – остільки йому нічого не протистоїть,
остільки з ним у той же час збігається мінімум. Максимум, будучи абсолютним, впливає в
54