Page 58 - 6631

вирішальним мусить бути виховання й освіта (пізніше це твердження стане головною ідеєю
епохи Просвітництва).
З позицій індивідуалізму Еразм Роттердамський вважає, що народ – це гігантський,
багатоголовий звір, змушений здебільшого звертатися до безмежної прихильності дурості.
«Фортуна, – пише він, – любить людей не занадто великорозумних, але відважних, які
повторюють «Будь що буде!». А мудрість робить людей боягузливими, і тому на кожному
кроці бачимо мудреців, які живуть у бідності, в голоді, всюди зустрічаючи презирство і
ненависть. До дурнів же пливуть гроші, вони тримають у своїх руках владу і всіляко
процвітають».
Вихід – у свободі волі, свободі вибору, адже початок і кінець людського життя – в руках
Бога, хоча шлях цей неможливий без вільно-вольових діянь. Людина згідно з почуттям міри
здатна обрати правильний шлях Принцип «нічого понад міру» неможливо розглядати без тяжкої
повсякденної праці, тому «намагайся жити, начебто ти жив завжди». Далі він додає: «І
коли смерть знайде тебе, то краще, якщо ти будеш у заняттях, а не в бездіяльності».

6. Ренесансний скептицизм

Головним представником французького Відродження є Мішель Монтень (1533-1592
pp.), який увійшов в історію філософії як прибічник скептицизму. Його відому працю
«Досліди» написано в новому жанрі – філософському есе. Поставивши девіз: «А що я знаю?»,
Монтень, критикуючи схоластику, вважає, що «початком філософії є здивування, її
розвитком є дослідження, її кінцем є незнання. Люди ні в що не вірять так твердо, як у те,
про що вони найменше знають».
Скептицизм М. Монтеня – це критицизм щодо схоластичних, догматичних знань своєї
епохи, щодо проявів обмеженості буденної, масової свідомості, щодо безпідставної віри в
авторитети. Необхідна особиста переконаність, яка є наслідком індивідуального досвіду і
власного розуму. Знання виникає з почуттів, а вже потім починається діяльність розуму.
Правда, є межі компетенції розуму, але в реальній пізнавальній діяльності людська
допитливість є запорукою успіху знання, завдяки якому людина досягає мистецтва «жити
вміючи». Головне для людини – «жити вміючи», бо «життя саме по собі – не добро і не зло:
воно вмістилище і добра, і зла, залежно від того, на що його перетворили». Тому завжди
слід керуватися здобутими знаннями, які дають розуміння того, що щастя і задоволення як
основні рушії людських вчинків неможливі без страждань, і у всьому потрібна віротерпимість,
лояльність, доброзичливість.
Монтень – критик антропоцентризму як теологічного, так і гуманістичного. Але
філософ не принижує гідності людини: він видобуває людину із надприродної системи
цінностей і повертає в природну систему цінностей, в якій людина займає своє місце як
частина природи. Відмовляючись розглядати світ з точки зору людини – вершини
світоутворення, Монтень тим самим зближує людину з тваринами, яких християнський ан-
тропоцентризм відокремив від неї нездоланною стіною. В християнському світогляді тварин
позбавлено права на гуманне до себе ставлення. Якщо Піфагор пожалів цуценя, яке хтось бив,
почувши голос свого померлого друга, то Августин тварин не жалів. Монтень же підкреслює,
що, зрозумівши свій зв'язок зі всім живим, людина повинна визнати цей порядок і підкоритися
йому, бо у світі природи немає ніяких справжніх та суттєвих переваг або прерогатив.
Велику увагу в своїй праці Монтень приділяє питанням моральності, відзначаючи, що
філософія – це вчення про розумне, доброчинне життя. Моральність будується на природній
основі. Він заперечує аскетизм і безсмертя душі. Земне життя – це наше буття, і тому
неприпустимо ставитися до нього з презирством. Головне в етиці Монтеня – це визнання
того, що мета людського життя не поза ним, а в ньому самому.
• Погляди Монтеня мали великий вплив на подальший розвиток європейської філософії:
на емпіризм Бекона, епікуреїзм Гассенді, раціоналізм Декарта, на етику французьких
просвітителів. «Досліди» Монтеня були улюбленою книгою багатьох видатних письменників.

58