Page 49 - 6631

санкціонувало остаточний розрив віруючих з офіційним світом Воно заперечувало як культ
язичницьких, античних богів, так і культ імператорів.
У міру погіршення соціально-економічного і політичного становища Римської імперії
християнство почало поширюватися серед різних верств населення, приваблювало до себе
опозиційні сили. Зміцнювалась церковна організація. Віровчення формувалося за рахунок
залучення до нього елементів античної філософії.
У II – III ст. виникає перша християнська богословсько-філософська література. В
легендах про мучеників-святих, житіях святих відроджується ідеал активного, стійкого борця за
правду і праведність. Творчі сили, які залишилися в імперії, були спрямовані у сферу, найбільш
пов'язану з сучасним життям. З цього моменту починається нова епоха в історії світової
культури. Доба середньовіччя повністю пронизується духовними інтенціями християнства
Вони вимагали свого осмислення, до якого і приступила нова філософія.
Філософія раннього християнства одержала назву апологетики, а її представники –
апологетів. Пов'язано це з тим, що твори мали характер апологій, спрямованих на захист і
виправдання християнського віровчення і діяльності християн. Раннє християнство поставило
перед філософією два взаємопов'язані між собою завдання: безпосередньо-практичне та ідейно-
теоретичне. Перше полягало в захисті християнських громад від переслідувань, у відстоюванні
права на сповідування нової релігії та зміцнення організаційної єдності, а також залучення до
християнства широких мас Звертаючись до прибічників християнства, апологети намагалися
підбадьорити їх, внести ідею богообраності, винятковості нової релігії.
Поряд з вирішенням безпосередньо-практичних завдань християнські апологети багато
уваги приділяли розробці та теоретичному обґрунтуванню свого віровчення. Це пов'язано з тим,
що початок функціонування християнської апологетики збігається з моментом становлення
церкви, яка вимагала чіткого віровчення.
Необхідний теоретичний матеріал для обґрунтування нової релігії апологети черпали з
великої кількості міфологічних образів і уявлень емпіричної релігійної свідомості. Цей
матеріал запозичався з грецької і римської релігій, близькосхідних і єгипетських культів, а
також з нових фактів, що народжувалися безпосередньо під впливом християнства. Великого
значення у формуванні християнської філософії набувала елліністична філософія
античності. Завданням апологетів було впорядкувати цей різнорідний матеріал, звести його
до певної системи, пояснити найбільш важливі положення, зробити їх доступними для
сприйняття своїми прибічниками і разом з тим захистити від нападів противників християнства.
• Теоретичним джерелом ранньохристиянської філософії була елліністична філософія (II
ст. до н. е. – II ст. н. е.), насамперед система єврейського філософа з Александрії Філона, а
також вульгаризована грецька, особливо стоїчна філософія. В майбутньому великий вплив на
формування християнської філософії мало вчення неоплатоніків.
Філософія Філона базувалась на уявленні про Бога як про найвищу істоту, що стоїть поза
часом і простором Через свою трансцендентність Бог не може вступити в контакт зі світом, для
цього потрібен посередник. На міфологічному рівні цю проблему християнства було вирішено
через образ Ісуса Христа, який прийняв жертовну смерть за гріхи людства для його спасіння.
Але вимагалося вирішення цієї проблеми на теоретичному рівні.
На цій підставі сформувалась так звана христологічна проблема, яка відкривала
широкий простір для філософських роздумів.
Класична антична філософія не створила концепції Бога-особистості. В ній Єдине
трактується як першопричина, з якої походить усе буття, а також абсолютна, абстрактна,
безособова індивідуальність. Особистісне розуміння Бога вперше дав Філон
Александрійський. Він робить висновки, виходячи з того, що якщо Бог -абсолютне начало, то
Він не може не бути особистістю, бо якщо Він не особистість, то Йому щось передувало, отже,
Він – не абсолютне начало. Таким чином, Бог – це особистість і вимагає особистісного
ставлення і розуміння. Така характеристика – крок уперед у спрямуванні християнського
світогляду, але вона не давала повного розуміння подолання прірви між Богом і світом Для того
щоб зняти суперечність між Богом і світом, Філон вводить поняття Логосу (одне з центральних
понять античної філософії). Логос – це світовий порядок, краса, гармонія, це закон, що

49