Page 51 - 6631

відрізняється досконалістю, яка обумовлюється тим, що душа близька Богу і безсмертна.
Душа, а не тіло пізнає Бога Перевага душі над тілом вимагає, щоб людина турбувалася про
душу, пригнічуючи прагнення до чуттєвих насолод.
Істину про Бога не може пізнати розум; її може пізнати лише віра, яка скоріше належить
до волі, ніж до розуму. Підкреслюючи роль почуттів або серця, Августин стверджував єдність
віри і пізнання. При цьому він прагнув не піднести розум, а лише доповнити його. Віра і розум
взаємно доповнюють одне одного. «Розумій, щоб міг вірити, віруй, щоб розуміти» – це
положення відповідає духові християнства, і на цій основі могла будуватися наступна фаза –
схоластика.
Дослідження вічного духовного буття Бога і постійної мінливості і загибелі одиничних
речей і явищ привели Августина до проблематики часу. Відповідно до його розуміння, час є
мірою руху та змін, властивих усім «створеним» конкретним речам Перед створенням світу
часу не існувало, але він проявляється як наслідок божественного творення і одночасно з
останнім. Міру зміни речей дав Бог. Августин пояснює виміри часу, минуле, теперішнє і
майбутнє. Ні минуле, ні майбутнє не мають дійсної орієнтації, вона властива лише
теперішньому, завдяки якому щось може мислитись як минуле або майбутнє. Минуле пов'язане
з людською пам'яттю, майбутнє полягає в надії. Тільки Бог раз і назавжди поєднує теперішнє
з минулим і майбутнім.
Важливою є концепція єдності людської і божественної історії, які спливають у
протилежних, але взаємно нероздільних сферах, змістом яких є битва двох царств (градів) –
божого і земного. Божий град – це частина людства, яка своєю морально-релігійною
поведінкою заслужила у Бога спасіння і милосердя; в земному граді залишаються люди
самолюбні, жадібні, егоїстичні, які забули про Бога. Божий град поступово зміцнюється в
суспільно-історичному розвитку, зокрема після приходу Ісуса Христа.
Августин заснував принципи нової християнської філософії. Він подає Бога як
нескінченність, а світ – як продукт надприродної сили і творення милості. Творчість мислителя
була сполучною ланкою між філософією Платона і мислителями середньовіччя.
Августинівська традиція тривалий час вважалась єдиною ортодоксальною філософією, аж до
XIII століття – до часу, коли Тома Аквінський створює нову модель ортодоксального
філософського вчення.

3. Схоластика: реалізм, номіналізм, концептуалізм у схоластичній філософії
Найбільш відомою і впливовою у середньовічній філософії була схоластика (від лат.
schola – школа або «шкільна філософія»). її було сформовано у період абсолютного панування
християнської ідеології в усіх сферах суспільного життя Західної Європи і пристосовано до
широкого вивчення людьми основ християнського світогляду.
Схоластика є спадкоємицею традицій християнської апологетики, її представники
намагалися створити чітку систему християнського світогляду з ієрархією сфер буття, на
вершині якої знаходиться церква Головне для схоластів – узгодження з авторитетом церкви
тих чи інших положень, якими вони оперують. Творчі потенції схоластів розчиняються у сфері
формально-логічних пошуків. Схоластичний інтелектуалізм приносить зміст у жертву
формі, вивчення реальної дійсності підмінює процедурою визначень, що зводить логічні
судження до «словесної механіки», на догоду зовнішньому виглядові думки зводиться
нанівець її зміст. Питання, які хвилюють схоластів, звучать так Чи единосутнісний
Логосу Бог-отець? Як іменувати Марію – богородицею чи людинородицею? Чому голодував
Христос – через відсутність їжі чи тому, що хотів голодувати?
Схоластичне мислення зосередилось в основному на вирішенні двох проблем,
зумовлених, з одного боку, суперечністю реалізму і номіналізму, з другого, – ствердженням
існування Бога Реалізм (від лат. realis – реальний, дійсний) приписував існування лише
загальному (універсаліям), вважаючи загальним ідеї, що передують одиничним речам.
Поміркований реалізм стояв на позиції, що загальне існує в речах. Г. Гейне напівжартома
передавав думки реалістів таким чином перед тим як з'явились яблука, існувало первісне

51