Page 57 - 6631

Н. Макіавеллі розглядає способи створення сильної держави в умовах, коли у народу не
розвинута громадянська свідомість. До них належить:
• ставлення правителя до підданих і союзників;
• уникнення тих вад, які можуть позбавити його держави;
• слава щедрого правителя;
• подолання такої слабості (від якої важко вберегтись), як лестощі.
Правитель може прислухатися до порад, але всі рішення повинен приймати сам.
Макіавеллі підводить до висновку, що для досягнення політичної мети всі засоби дозволено, і
хоча правитель повинен керуватися загальноприйнятими нормами моралі та поведінки, але з
ними в політиці можна не рахуватися, якщо це сприятиме зміцненню державної влади.
Згодом ці ідеї, втілені в політичну практику, дістали назву макіавеллізму. Але
Макіавеллі не винаходив ці способи, він їх побачив і узагальнив. Необхідно віддати шану
інтелектуальній чесності Макіавеллі, який іде назустріч проблемі до кінця, ґрунтуючись на
своєму розумінні та знанні епохи. Так, мета виправдовує засоби, оскільки добро завжди слабше
за зло. «Адже Бог і природа віддали людям у власні руки їх долю, але благополуччя доступніше
для хижацтва, ніж для чесної праці, для злих справ частіше, ніж для добрих, тому люди
використовують чужі соки... Хто через дурість або наївність уникає цього, той залишається
навічно в рабстві, а добрі люди завжди бідні; з рабства допомагає вийти тільки зрада або
відвага, з бідності – гонитва за наживою і обман... Слід застосувати силу, якщо трапляється
випадок».
Новизна етики Макіавеллі полягає у повній відсутності в ній Бога. В пошуках
особистості культура Відродження вводить поряд з поняттям «різноманітність» серед
людей «різноманітність» сутності самої людини. Цим стверджується індивідуалізм, який
вимагає природного і вільного (в кожний даний момент) вибору шляху та долі.
• Важливий вклад у розвиток гуманізму вніс Еразм Роттердамський (1469-1536 pp.).
Позашлюбний син священика і його служниці, в молодості чернець, завдяки наполегливій праці
він здобув блискучу філософсько-гуманітарну освіту. Здобув славу найвидатнішого латиніста
епохи Відродження, лідера загальноєвропейського гуманізму. Загальне визнання було настільки
великим, що Карл V, Франціск І, Генріх VIII, Папа Римський прагнули уваги і підтримки
Еразма Роттердамського.
Своє вчення Роттердамський називає «філософією Христа». Допускає гармонійну
єдність античних і християнських морально-філософських ідеалів і тому ототожнює Сократа з
Христом, Закликає до відродження ідей та ідеалів первісного християнства, забутих
католицькою церквою. Його тезу – «назад до Христа!» зумовлено думкою, що людина,
наслідуючи Христа, здатна підноситись до ідей, зафіксованих у Святому письмі. Еразма
Роттердамського називають Вольтером XVI століття.
Своє розуміння взаємовідносин людини і суспільства він висловлює у праці «Похвала
Глупоті». Він пише, що в людському суспільстві все наповнено дурістю, все робиться дурнями
і серед дурнів. «Більшість людей є дурні, і кожний дуріє на свій лад». Кількість проявів
дурості нескінченна. Дурість багата на колективні прояви, найбільший з них – війна, приваб-
лива для тих, хто її не знає. Дурістю керуються всі люди, всі нації. Віра також споріднена з
деякими видами дурості; з мудрістю вона несумісна. Отже, тут Еразм Роттердамський
відходить від теологічної ортодоксальності в питанні про пріоритет віри над розумом
Чому дурість могутніша від мудрості? Тому, що сфера чуттєвості, пов'язаної зі всім
тілом людини, набагато ширша і складніша від сфери її розуму, сконцентрованого тільки в
голові. Могутність чуттєвості непоборна, і нема сенсу думати про моральні принципи, повністю
звільнені від неї. У виявленні універсальних посягань дурості велику роль відіграє природа, яка
«ніколи не заблукає». Еразм Роттердамський висміює чудеса, адже чудом є природа у всій її
цілісності та зі всіма її законами, бо в цьому аспекті вона така ж непізнаванна, як і сам Господь
Бог.
Розмірковуючи над соціальним становищем людини, він вважає, що істинна знатність
полягає в активності та постійній боротьбі за моральне удосконалення. Природна
обдарованість не є вирішальною в досягненні людського благополуччя і шляхетності;

57