Page 59 - 6631

Висновки

Етап філософії Ренесансу займає помітне місце в історії філософської думки. Це період,
в якому внаслідок соціальних і економічних змін, пов'язаних з розкладом феодального ладу в
Європі та виникненням нових, історично прогресивних форм виробництва й суспільних
відносин, народжується новий світогляд, основними рисами якого є гуманізм, натуралізм,
індивідуалізм і раціоналізм. Поновлений інтерес до античності, який супроводжує народження
культури і світогляду епохи Відродження, диктується потребами віри у власні сили, у
можливість створення вільного життя для індивіда. Джерелом і опорою для цього могла стати
не середньовічна духовна традиція, а культура і філософія античності.
У системному плані філософські концепції епохи Відродження поступаються античній і
середньовічній філософії. Мислителів цікавить не стільки впорядкованість філософських
побудов, скільки людина: її природа, самостійність, творчість, краса тощо. Разом з тим від
античного неоплатонізму переймається естетична увага до всього природного, тілесного, а від
середньовічного успадковується розуміння людини як одухотвореної особистості, що оберігає
від вульгарного матеріалізму. Так відбувається становлення антропоцентризму, який
реалізується у сукупності антропоцентричних неоплатонічних побудов.
Філософія Ренесансу характеризується боротьбою нових ідей і програм зі
схоластичними концепціями. Одним з важливих і суттєвих завдань філософії є очищення
давньої античної філософії від схоластичних деформацій задля доступності її дійсного змісту, а
також майбутній розвиток відповідно до вимог нового рівня суспільного та наукового прогресу.
Особливістю філософії стає посилення зв'язку з наукою.
Основною ознакою філософії Ренесансу є її світська, земна спрямованість. Якщо
предметом середньовічної філософії був Бог, то тепер на першому місці – природа.
Співіснування та взаємовплив експериментальної науки, яка перебувала ще на початковій стадії
розвитку, і філософії були для Ренесансу дуже важливими і в перспективі давали основу для
подальшого розвитку філософії. Цей період був закономірним переходом від середньовічних
філософських традицій до філософії Нового часу.

Словник термінів і понять

- АПОЛОГЕТИКА (грец. apologetikos – захисний, виправданий) – галузь християнського
богослов'я, що обґрунтовує віровчення християнства.
- ГУМАНІЗМ (лат. humanus – людський, людяний) – у широкому значенні – історично змінна
система поглядів, яка визначає цінність людини як особистості, її право на свободу, щастя
тощо; у вузькому значенні – культурний рух епохи Відродження.
- КРЕАЦІОНІЗМ (лат. creatio – створення) – ідеалістичний напрям у біології, який
стверджує, що виникнення всіх форм життя є наслідком божественного творіння.
- ПРОВІДЕНЦІАЛІЗМ (лат. providentia – передбачення, провидіння) – теологічне розуміння
причин суспільних подій як прояву волі Бога, а їх сенсу – як наперед визначеного наміру
Бога.
- ПАНТЕЇЗМ (грец. усе і Бог) – філософсько-релігійне вчення, за яким Бог є безособовим
началом, розлитим по всій природі, тотожним з нею або з її субстанцією.
- РЕАЛІЗМ (лат. realis – речовий, дійсний) – 1) термін, яким позначали своє вчення деякі
матеріалісти, зокрема природодослідники; 2) у західній філософії початку XX ст. – сукуп-
ність філософських вчень і шкіл, які визначають незалежне від суб'єкта існування об'єкта,
причому під об'єктом розуміють як матеріальні речі, так і ідеальні поняття.
- ТЕОЛОГІЯ (грец. Theos – Бог і...логія), богослов'я – вчення про Бога, побудоване на основі
логіко-схоластичних тлумачень Святого письма. Теологія виступає догматичним обґрун-
туванням, «теоретичним» змістом, серцевиною релігії.
- СЕКУЛЯРИЗАЦІЯ (лат. saecularis – мирський, світський) – процес звільнення всіх сфер
життєдіяльності людини і суспільства від впливу релігії.

59