Page 45 - 6631

Арістотель критикує платонівські ідеї за те, що на їх основі не можна пояснити, що
відбувається з речами. Згідно з Арістотелем, є перші сутності – одиничне буття, тобто
субстанція. Світ є сукупністю субстанцій, кожна з яких – певне одиничне буття. Воно – єдність
матерії і ейдосу (форми). Матерія – це можливість буття і разом з тим певний субстрат.
З міді можна зробити кулю, статую, оскільки ^матерія – мідь є можливістю і кулі, і статуї.
Щодо окремого предмета сутністю завжди виявляється форма (кулевидність по відношенню до
мідної кулі). Форма виражається поняттям. Так, поняття кулі справедливе і тоді, коли з міді ще
не зроблено кулю. Коли матерію оформлено, то немає матерії без форми, як і форми без матерії.
Отже, ейдос – форма – це і сутність окремого, одиничного предмета, і те, що охоплюється
цим поняттям. Тобто кожна річ – єдність матерії і форми.
Арістотель завжди пов'язує рух з відповідною енергією, без якої не може відбуватися
перетворення потенційного на актуальне Завершення розвитку, втілення енергії у Арістотеля
має назву ентелехії, яка є метою руху, досягнутим результатом, завершенням процесу.
Кожне буття, за Арістотелем, містить у собі внутрішні цілі Завдяки цілі, меті Щ° є в предметі,
результат знаходиться в бутті до його здійснення, ніби в потенції. Відкрито він проявляє себе,
коли процес закінчився і рух досягнув свого завершення, мети розвитку. Отже, поняття
ентелехії надає рухові телеологічного характеру. Телеологізм Арістотеля дістає вищий розвиток
у вченні про першодвигун (вічний двигун). Сам першодвигун не може перебувати у русі бо тоді
потрібно було б передбачити наявність ще одного двигуна Тому він сам є чистою енергією,
чистою діяльністю, чистою формою – ціллю, метою.
Ще один аспект – учення про душу. По відношенню до матерії душа є формою. Але
вона притаманна лише живим істотам. Душа – це прояв активності життєздатної сили. Нею
володіють тільки рослини, тварини і людина. Проте в кожному прояві душа носить своєрідний
характер. «Рослинна душа» відповідає за функції росту, харчування, розмноження – спільні для
живих істот. Чуттєва душа притаманна тваринам Розумну душу має тільки людина, разом з
тим вона є частиною душі, яка пізнає і думає. Розум – основний початковий елемент цієї душі,
він не залежить від тіла, є безсмертним і перебуває в тісному зв'язку з космічним розумом Як
вічний і незмінний, він один здатний досягти вічного буття і є сутністю першодвигуна, тобто
чистого мислення, яким живе все на світі.
Категорії у Арістотеля – найбільш загальні види висловлювань, імен. Будь-яке слово,
взяте окремо, без зв'язку з іншими словами, наприклад «людина», «біжить», означає або
«сутність», або «скільки», або «яке», або «відповідно до чого-небудь», або «де», або «коли»,
або «володіти», або «бути в якомусь положенні», або «перебувати». Арістотель – перший філо-
соф, який піднімається до категоріального осмислення буття.
Суть учення про людину полягає в наступному: головна відмінність людини від
тварини – здатність до інтелектуального життя, яке передбачає моральну позицію,
виконання певних моральних правил та норм. Тільки людина здатна до сприйняття таких
понять, як добро і зло, справедливість і несправедливість.
Центральне поняття арістотелівської етики – доброзичливість, яка має два види:
інтелектуальний і етичний. Інтелектуальний виникає здебільшого шляхом навчання,
етичний – внаслідок звички. Вирішальне значення для Арістотеля має перший, завдяки якому
виникає мудрість, розумна діяльність.
Доброзичливість притаманна не кожній людині, а лише тій, яка зуміла її знайти, тій,
яка активно діє. Вища форма діяльності – пізнавальна, теоретична. Людина одержує вищу
насолоду не в матеріальних благах, не в почестях, не в діяльності для користі, а в самому
процесі теоретичної діяльності, в спогляданні Загальний мотив – знайти середню лінію
поведінки.
• У вченні про суспільство Арістотель наголошує, що сенс життя не в задоволеннях
(гедонізм), не в щасті (евдемонізм), а в здійсненні вимог розуму на шляху до блага. Але,
всупереч Платону, благо повинно бути досяжним, а не потойбічним ідеалом Доброчинності
можна і потрібно навчатися, вона – компроміс розсудливої людини: «нічого занадто...». Етика
– це практична філософія, а етичне – середина між добром і злом

45