Page 44 - 6631

значення для навчання доброчинності, яка є основою справедливості як найвищого блага.
Несправедливість – зло, яке належить до таких типів державного устрою: тімократії (влади
честолюбців); олігархії (влади багатих); тиранії (влади сваволі); демократії (влади анархії).
Ідеальна держава повинна позбавити громадян несправедливості.
У вченні Платона вперше поставлено питання про відношення мислення і буття,
матеріально-чуттєвого та ідеально-суттєвого світу. Вирішуючи це питання однозначно, Платон
закладає основу ідеалістичного напряму в філософії, який знайшов своє продовження у
Арістотеля і неоплатоніків і найяскравіше розробляється у середньовічній філософії.

Б) Філософська система Арістотеля
• Найвидатнішим давньогрецьким філософом був Арістотель (384-322 pp. до н. е.).
Його батьківщина – поліс Стагір, поряд з Македонією, від якої він залежав. Батько філософа
Нікомах був придворним лікарем македонського царя Амінти II, а сам Арістотель – сучасник
сина Амінти, майбутнього царя Філіпа II, батька Олександра Македонського, у якого Аріс-
тотель був учителем Філіп II благословляв долю, завдяки якій його син народився в епоху
Арістотеля Сам же Олександр говорив: «Я поважаю Арістотеля нарівні зі своїм батьком:
якщо батькові я зобов'язаний життям, то Арістотелю – всім, що робить його цінним».
Сімнадцятирічний Арістотель стає слухачем Академії Платона, де він пробув двадцять
років Платон високо оцінив геніального юнака, як і Арістотель – Платона. Утім, він зміг
побачити недосконалі сторони платонівського вчення, що в майбутньому дало йому змогу
сказати: «Платон мені друг, але істина дорожча».
Після смерті Платона Арістотель довгий час мандрує і вже п'ятдесятирічним
повертається до Афін, де відкриває свою філософську школу – Лікей (звідси – ліцей), названу
так тому, що знаходилась поряд з храмом Аполлона Лікейського. Вона називалась
«перипатетичною» – «прогулянковою», а учні – «перипатетиками», тобто ті, які
прогулюються.
Арістотель – мислитель-енциклопедист залишив твори у всіх важливих галузях знання.
Серед них природничо-наукові «Про фізику», «Про небо», «Про походження тварин», «Про
душу»; логічні – «Органон» («Категорії», «Аналітика», «Топіка»); філософський твір
«Метафізика»; з ораторського мистецтва – «Поетика», «Риторика».
Арістотелю належить заслуга першого розподілу наук, виділення для кожної з них
спеціальних галузей досліджень, встановлення різниці між теоретичними, практичними і
творчими науками. Отже, теоретичні: метафізика – вивчає першопричини всіх речей, всього
суттєвого; фізика – вивчає стан тіл і визначення «матерії»; математика – вивчає абстрактні
властивості реальних речей. Практичні: етика – наука про норми поведінки людей; економіка;
політика. Творчі науки: поетика – теорія віршоскладання; риторика – теорія ораторського
мистецтва і мистецтва ремесла.
Заслугою Арістотеля є і вчення про матерію. Пояснюючи чуттєвий світ, Арістотель
висуває поняття матерії, яка для нього – первинний матеріал, потенція речей. Актуальний
стан, що перетворює матерію з можливості на дійсність, – це форма. На відміну від Платона,
Арістотель замінює поняття ідеї поняттям форми. Вона – активне начало, початок життя і
діяльності Сутність – це одиничне, яке володіє самостійним буттям Форма дає відповідь на
запитання «Що є річ?» і є субстанцією речі. Сутності поділяються на нижчі, які складаються
з матерії (це всі предмети чуттєвого світу), і вищі, чисті форми. Найвища сутність – це чиста
форма, що існує без матерії, першодвигун, який служить джерелом усього космосу.
Важливе місце в розгляді цієї проблеми займають класифікація і аналіз причин.
Арістотель виділяє чотири види причин:
- матеріальні – ті, з яких складаються речі, її субстрат,
- формальні – ті, в яких форма проявляє себе, створюючи сутність, субстанцію буття.
Кожна річ є те, що вона є;
- діючі (виробляючі) – ті, що розглядають джерело руху і перетворення можливості на
дійсність, вони є енергетичною базою формування речей;
- цільова (кінцева) причина відповідає на питання «Чому?» і «Для чого?».
44