Page 43 - 6631

Ідеї – це зразки, а інші речі відповідають їм і стають подібними до них. Ідеї можна
розглядати і як мету речей. Кількість ідей велика, але не безмежна: їх стільки ж, скільки речей,
явищ, процесів, станів, якостей, відношень та ін. Ідеї мають свою ієрархію, і найвищою серед
них виступає ідея добра – джерело істини, гармонії, краси. Те, що в чуттєвому світі є Сонцем, в
ідеальному – є ідеєю блага.
Для пояснення різноманітності чуттєвого світу Платон вводить поняття матерії.
Вона, за Платоном, – первинний матеріал, з якого з'являються всі чуттєво існуючі речі. Платон
вважає, що матерія може набувати будь-якої форми, тому що вона зовсім безформна,
невизначена, є можливістю, а не дійсністю.
Багатоманітність буття-ідей поставила перед Платоном завдання пояснити зв'язок між
ними, з'ясувати єдність самого світу. Для вирішення цього питання Платон звертається до
поняття Єдиного, яке саме по собі не є буттям, але є вищим за нього і становить умову
можливості існування буття, тобто ідей. Поняття Єдиного є вищим поза всіляке існування і
багатоманітність. Це єдине ототожнюється з вищим добром, до якого все прагне і завдяки
якому все має своє буття. Найвище ж благо знаходиться по той бік усякого буття, воно є
трансцендентним, отже, недоступним розумові Про нього нічого невідомо, крім заперечення,
яке вказує тільки на те, чим воно не є.
• Космологія. З ученням про буття в системі Платона тісно пов'язується космологія. Він
розвиває учення про створення божеством Космосу з первісного Хаосу. Творець світу –
божественний деміург, який був добрим і побажав влаштувати все так, щоб було добре.
Заставши все в безладному русі, він з безладдя зробив порядок, вважаючи, що це в будь-якому
разі краще. Потім вселив розум у душу Космосу, а душею облагородив тіло. Таким чином,
Космос промислом божим одержав буття, наповнене душею і розумом Платон був
переконаний, що небесні тіла – це видимі боги, які, як і люди, володіють тілом і душею.
• Теорія пізнання спирається на вчення Платона про душу. Людина як тілесна істота –
смертна, а душа – безсмертна. Після смерті вона звільняється від тілесного покриву, як від
ув'язнення, починає вільно мандрувати в піднебесній сфері. Під час цієї мандрівки вона входить
у світ ідей і споглядає їх. Тому процес пізнання полягає у пригадуванні душею тих ідей, які
вона колись споглядала. Істинне знання дає тільки мислення (воно дає знання ідей). Чуттєве
сприйняття породжує лише думки про речі. У зв'язку з цим процес пізнання Платон визначає як
діалектику, тобто мистецтво вести розмову, мистецтво ставити запитання й відповідати на них,
пробуджуючи спогади. На цьому принципі будувалась робота платонівської Академії. Теорія
пригадування, дістала назву анамнезис. Вона пройнята інтелектуальним аристократизмом,
оскільки піднятись над впливом чуттєвих речей, звільнити душу від тілесного гніту і досягти
світу вічних ідей може тільки мудрець – філософ. Завдання філософії – спрямувати духовну
діяльність людини на абсолютні цінності, ідеальне буття, адже тільки завдяки філософії
можна досягти найсуттєвішого в людському житті. Суть мудрості полягає в досягненні
царства ідей, у розгляді всіх природних речей і людських справ саме з цих надчуттєвих позицій.
Досягнуте істинне знання є умовою моральних вчинків. Цим знанням володіє душа, яка
складається з трьох частин: розумна; вольова; чуттєва. Розумна частина – основа мудрості;
вольова – основа мужності; чуттєва – основа міри і добробуту. Гармонійне поєднання всіх
трьох частин душі під керуванням розуму приводить до справедливості
• Етика. Орієнтована на самовдосконалення особистості, створення держави. Суспільне,
державне начало є вищим за індивідуальне, особисте. Відповідно до трьох частин душі люди
поділяються на три типи: філософи, які маютьочолювати державу, управляти нею; воїни,
завдання яких – охороняти державу від зовнішніх і внутрішніх ворогів; ремісники, селяни,
зобов'язані сумлінно виконувати свої виробничі функції. Ідеальна держава повинна бути
покровителькою релігії, виховувати в громадян благочестя, боротися проти зневір'я,
безбожності.
Зміцненню ідеальної держави слід підпорядкувати систему виховання й освіти. Кожному
стану відповідатиме свій рівень освіти. Наприклад сукупність гімнастики, музики і математики
– обов'язкове коло освіти для воїнів. Найбільш здібні можуть навчатися діалектики, але після
оволодіння нею вони стають філософами-правителями. Освіта і виховання мають важливе

43