Page 42 - 6631

знайшов. Одного разу він почав кликати людей, а коли ті збіглись, накинувся на них з палицею,
кажучи, що кликав людей, а не негідників. Іншого разу, послухавши прибічника Зенона, який
доводив, що руху немає, він походив навкруги нього (рух існує), а потім сказав, що на вагомі
докази потрібні не менш вагомі аргументи, і побив його палицею. Коли Олександр
Македонський підійшов до нього і сказав: «Я – великий цар Олександр», Діоген відповів: «А я
собака Діоген». Іншого разу Олександр Македонський підійшов до Діогена, який грівся на
сонці, і запропонував йому виконати все, що той попросить, на що Діоген відповів: «Не
затуляй мені сонця». Це настільки вразило Македонського, що він сказав: «Якби я не був
Олександром, то хотів би бути Діогеном».
Діоген – не просто нігіліст, «античний хіпі». Понад усіма формами культури значилась у
нього філософія, в якій він, щоправда, визнавав лише морально-практичний бік Діоген цінував
свій спосіб життя, вважаючи його найкращим тому, що він звільняв людину від усіх
умовностей, прихильностей і зводив потреби до мінімуму. Чоловікові, який сказав, що йому не-
має діла до філософії, Діоген заперечив: «Навіщо ти живеш, якщо не турбуєшся, щоб жити
добре?» Якщо Антісфену філософія давала «вміння вести бесіду з самим собою», то Діогену
філософія дала «готовність до будь-якого повороту долі». Єдиною істинною державою він
вважав весь світ і називав себе «громадянином світу».
Світоглядно-практична позиція Діогена відкривала погляд на інші сторони буття
людини, збагачувала інтелектуальний рівень античного світу.
Переворот, який Сократ здійснив у філософії, полягав у тому, що думка стала сама по
собі предметом. З нього починається усвідомлення, що істина не є сутністю сама по собі, а
такою, як вона є у свідомості; істина є пізнана сутність.
• Платон. Афінський філософ (427-347 pp. до н. е.), походив з аристократичного роду.
Справжнє ім'я – Арістокл; Платон – прізвисько (від «платюс» – «широкий»,
«широкоплечий»). Був всебічно освічений, його вчитель – Сократ. Довго мандрував (Греція,
Єгипет, Фінікія, Персія, Вавилон). Повернувшись до Афін, відкрив свою школу – Академію
(школа знаходилась у саду, посадженому на честь міфічного героя Академа). Слухачів школи
називали академіками. Вона проіснувала 915 років (з 386 р. до н. є. до 529 р. н. е.).
Платон залишив багату теоретичну спадщину, що дає можливість глибоко усвідомити
сутність його системи, яка справила колосальний вплив на подальший розвиток філософії. В ній
уже можна чітко виділити всі чотири складові частини філософського знання: онтологію;
космологію; гносеологію; етику.
• Онтологія. Буття – вічне, незмінне, завжди собі тотожне, неподільне, недоступне
чуттєвому сприйняттю, його можна досягти тільки розумом Воно багатоманітне, і ця його
багатоманітність називається ідеями (ейдос) або сутностями. Отже, буття у Платона – це
образ, ідея, сутність.
Одне з найважливіших положень платонівської онтології полягає в розподілі дійсності
на два світи: світ ідей і світ чуттєвих речей. Первинним, «істинно існуючим», Платон
називав світ вічних, незмінних, самостійно існуючих сутностей – ідей. Вторинним, похідним
від них, він називав усю багатоманітність чуттєво сприйнятого світу. Окремі предмети
створюються, знищуються і знову виникають тому, що в досяжному для сприйняття світі є
причина, яка робить річ саме такою річчю. Наприклад, дерева існують тому, що є ідея дерева,
стіл-тому, що існує ідея столу. Предмети мистецтва створюються тому, що є ідея прекрасного.
Свої думки Платон ілюструє на прикладі алегорії «Печера».
Уявімо, що в печері сидять прикуті люди. Спалахи вогню освітлюють стіну, протилежну
входу. Перед вогнем якісь істоти носять на довгих жердинах макети звірів, птахів, людей,
предметів тощо. Люди не бачать цих істот, манекенів, оскільки не можуть повернути голови,
перед їхніми очима – лише тіні, що народились у світлі вогню. Вони не знають іншого світу,
крім світу тіней. Якщо комусь із цих людей пощастить звільнитися від ланцюгів і заглянути у
світ дійсних явищ, він буде несказанно вражений його багатством і різноманітністю. І якщо
надалі йому доведеться знову бути ув'язненим у цій печері, він житиме у мріях про реальний
прекрасний світ. Отже, всі люди живуть у світі тіней, в нереальному світі, а є інший, істинний
світ, і вони маютьпрагнути побачити його очима розуму.

42