Page 40 - 6631

бесіди... Я дізнався, що означає прислів'я: «Прекрасне – складне». На відміну від своїх
попередників, Сократ хоче зрозуміти світ у принципово іншому аспекті: потрібно рухатись не
від подій до подій, а від подій до їх сенсу. Сократ говорить, що йому відомо багато прекрасних
речей: меч, спис, дівчина, горщик, кобила. Проте кожна річ прекрасна по-своєму, тому не
можна прекрасне пов'язати з кожною із речей, адже інша річ у такому випадку вже не була б
прекрасною. Але всі прекрасні речі мають щось спільне – прекрасне як таке; це їх загальна ідея,
ейдос або смисл.
Загальне не може бути виявлене почуттями, а тільки розумом, тому Сократ відніс
загальне до світу розуму і тим самим заклав основи ідеалізму в його суб'єктивному варіанті.
Він упевнений, що загальне існує і при поясненні світу подій, тому світ окремого потрібно
починати із загального. Сучасна освічена людина притримується саме таких поглядів, хоча в
часи Сократа це було інновацією.
Для Сократа важливо не тільки констатувати значення ідей, – він прагне пізнати їх
субординацію. Звідси переконання, що найголовніша ідея – це ідея блага, нею обумовлюється
корисність усього іншого, в тому числі і справедливості.
Таким чином, Сократ – не володар істини, не її жрець, він шукає правильний шлях до
істинних тверджень і вважає своїм обов'язком виправляти пихаті помилки тих, хто
претендує на абсолютну істину. Він виходить з настанови, що людина володіє повнотою
знання і всебічне розуміння істини бере з глибини своєї свідомості; і лише звідти вона черпає
це розуміння. Завдання філософа – допомогти людині народитися до нового життя, до
придбання дійсних та істинних моральних норм. «Я поставив своєю життєвою метою
надавати кожному в його індивідуальному духовному житті посильну допомогу, намагаючись
накреслити шляхи, ступаючи по яких кожний з вас міг би стати кращим і розумнішим», –
говорив у «Апології» Сократ.
Іронія Сократа – це форма, властива філософії в її суб'єктивному відношенні до
буденної свідомості. Відомо, що Сократ був не дуже добрим сім'янином, в історію ввійшло ім'я
його дружини – Ксантіппи. На втіху собі він говорив, що коли чоловікові випала погана жінка,
це робить його філософом «Люди, – говорив Сократ, – які бажають стати добрими верш-
никами, беруть собі коней гарячих, думаючи, що якщо приборкають таких, то легко
упораються з усіма. От і я... взяв жінку собі в тому переконанні, що якщо витримуватиму її,
то мені легко буде мати справу зі всіма людьми».
Основну частину сократівських роздумів присвячено проблемам моралі: що таке добро і
зло, справедливість і несправедливість. Філософія, -вважає Сократ, – є засобом пізнання
добра і зла. Це пізнання Сократ здійснює за допомогою бесід, в яких виходить з фактів
приватного життя, конкретних явищ навколишньої дійсності. Він порівнює окремі моральні.
вчинки, виділяє в них спільні елементи, аналізує їх, щоб знайти попередньо суперечливі
моменти, і, нарешті, зводить їх до вищої єдності на основі ви-» ділення певних суттєвих ознак
Таким чином він досягає загального поняття про добро, зло, справедливість, красу тощо.
Сократ вчив, що філософія – любов до мудрості, любов до знання – може
розглядатися як моральна діяльність у тому разі, якщо знання саме по собі є добро. І це
рушійна пружина всієї його діяльності. Сократ вірив, що коли людина знає, що є добре, а що
погане, то вона ніколи не вчинить зле. Моральне зло йде від незнання. Отже, знання – це
джерело морального удосконалення. Тому істина і моральність – тотожні поняття. Звідси
твердження, що існує істинна моральність. Вона – знання того, що таке добре, а разом з тим
що є корисне людині, допомагає її блаженству, життєвому щастю. Сократ виділяє такі основні
моральні якості людини: міра (знання, які стримують пристрасті); хоробрість (знання, як
перемагати небезпеку); справедливість (знання, як дотримуватися законів божественних і
людських).
Виступивши з тезою: «Хто розумний, той добрий», Сократ намагався знайти у
свідомості, мисленні людини таку міцну і тверду опору, на якій могли б триматись моральність,
суспільне життя, держава. Але Сократа не зрозуміли і не прийняли його співгромадяни –
занадто багатьом не до вподоби були його іронія і сарказм Його було звинувачено в розбещенні
молоді та в неповазі до богів і священних звичаїв. Засуджений до страти, Сократ відмовляється

40