Page 39 - 6631

З появою софістів проблема людини, людської особистості стає однією із
найважливіших проблем філософії. Особливо чітко це простежується у філософії Сократа, в
якого на передній план виходить проблема відношення людини до світу, тобто акцент
переноситься на розробку світоглядної проблематики. Інакше кажучи, починаючи з софістів і
Сократа, філософія вперше формулює основне світоглядне питання як питання про відношення
суб'єкта до об'єкта, духу до природи, мислення до буття. Необхідно підкреслити, що для
філософії специфічним є не окремий розгляд людини і світу, а постійне їх співвідношення.
Філософське сприйняття світу завжди суб'єктивне, особистісне, в ньому неможливо
абстрагуватися від присутності пізнання, людини, яка оцінює і емоційно переживає. Філосо-
фія – це самоусвідомлюючи мислення.
Сократ (470-399 pp. до н. е.) спочатку був учнем, а згодом – непримиренним опонентом
софістів. Заслугою софістів було те, що вони висунули на перший план суб'єктивний момент у
відношенні людини до світу, що відобразилось у вимозі: все, що є цінним для особистості,
повинно бути виправдане перед її свідомістю. Але це виправдання у софістиці було поставлено
в залежність від випадкового бажання і думки окремого індивіда. Сократ виступив проти
релятивізму софістів. Мірою всіх речей для Сократа була не суб'єктивно-випадкова одинична
людина, а людина як розумна, мисляча істота, адже в мисленні знаходять своє вираження за-
гальні закони. Сократ виступив з вимогою доводити такі істини, які мали б загальне і
об'єктивне значення. Тобто фундаментальною здатністю людини він вважав розум, мислення.
Саме розум здатний дати вище, загальнообов'язкове знання, яке, однак, неможливо отримати в
готовому вигляді. Людина повинна докласти значних зусиль, щоб здобути його. Звідси бере
початок метод Сократа – маєвтика (повивальне мистецтво).
За переказами, мати Сократа була повитухою (акушеркою), звідки і походження назви
його методу. Сократ – перший афінський філософ. Чесно виконував свої громадські обов'язки,
брав участь у війні проти Спарти, намагався у всьому бути справедливим. Вів життя філософа:
жив скромно, весь свій час присвячував філософським розмовам і суперечкам У нього було
багато учнів, але грошей за навчання (на відміну від софістів) він не брав.
У чому полягає сутність маєвтики і на які філософські основи вона спирається?
Вихідним початком методу Сократа стала іронія. Завдяки іронічному ставленню до
навколишнього Сократ пробуджував у людей сумніви в загальноприйнятих істинах («Я знаю,
що я нічого не знаю», – заявляв він) і тим самим запрошував їх до розмови, до вироблення
своєї власної позиції, яка б формувалася на логічних аргументах, була б достатньо об-
ґрунтованою.
Цієї мети Сократ досягав завдяки точній постановці запитань. Зустрічає, наприклад, він
софіста Гіппія, котрий похвалявся, що є наймудрішим із еллінів, оскільки заробляє більше,
ніж будь-хто інший. Сократ просить розібратися в питанні, яке він, через простоту свою, не
може осилити: що є прекрасне? Гіппій, задоволений, що сам Сократ звертається до нього з
запитанням, пихато відповідає, що прекрасне – це прекрасна дівчина. Але Сократ, здавалося б,
задоволений відповіддю, знову запитує: «А хіба прекрасна кобилиця не є прекрасною? А що
таке прекрасна ліра? А що таке прекрасний горщик? «
Гіппій розгубився, а Сократ знову задає каскад запитань. Прекрасний горщик –
потворний, якщо порівнювати його з прекрасною дівчиною, а вона, в свою чергу, потворна
порівняно з родом богів. Гіппій змушений згодитись, визнаючи тим самим цілком протилежне
тому, що він спочатку стверджував. Спантеличений, він заявляє, що найпрекрасніше за все –
бути здоровим, багатим, користуватися почестями і, поховавши своїх батьків, бути пишно
похованим дітьми. Сократ іронічно пояснює, що якби він дав подібну відповідь, то його з
повним правом побили б палицею. Адже мова йде про прекрасне саме по собі, про те, що таке
краса взагалі.
Так само Сократ легко заперечує твердження, що прекрасне – це золото або могутність,
те, що приємне слуху та зору. Здається, що прекрасне от-от буде спіймано, але Сократ завжди
знаходить непомітні виходи в тенетах визначень, крізь які прекрасне «витікає». Гіппій давно
втратив свій гонор, він уже не дискутує, а тільки підтакує, чекаючи готову істину від Сократа.
Але Сократ закінчує розмову «Отже, мені здається, Гіппію, що я одержав користь від твоєї

39