Page 38 - 6631

і понять довершується їх класифікацією з використанням п'яти елементів, яка доводить
до закінченості філософію всесвітнього об'єднання всього сущого.
Лінію конфуціанства продовжує філософія Ван Чуна (27-107 pp. н. е.). Ось його головні
постулати:
• найвищим ступенем пізнання є точне мислення, яке служить останнім доказом;
• опора тільки на чуття веде до помилок, лише розум може пізнавати речі;
• істина – не якась ідеальна конструкція. Вона міститься в речах і в світі;
• потрібно керуватися дійсністю, а не принципами людини.
Згідно з поглядами Ван Чуна, світ є поєднанням неба і землі, їх матеріальної енергії (ці).
Внутрішній рух речей і зовнішня впорядкованість відношень у світі між речами виникає
завдяки впливу принципів «інь» і «янь». Так само ці принципи діють і в суспільстві. Тим самим
підкреслюється природність розвитку людини як частки світу.

4. Давньогрецька філософія класичного періоду: софісти, Сократ, Платон
Вершина розвитку давньогрецької філософії датується приблизно від другої половини V
до кінця IV ст. до н. е. Розквіт міст-держав – полісів викликав потребу у всебічній освіті вільних
громадян, яку задовольняли перші професійні вчителі. Вони навчали не тільки риторики,
політики, судочинства, але й всіх інших галузей знань, які людина могла практично вико-
ристати, їх називали софістами. Давньогрецьке слово «софітес» означає знавець, майстер,
художник, мудрець. Софісти, які з'явились у Греції в V ст. до н. е., були особливими
мудрецями. В цей період накопичений філософією обсяг знань, розробка інструментарію
мислення, зміни в суспільному житті, під впливом якого формується людська особистість,
зумовили наступний крок у розвитку філософської проблематики. Відбувається перехід від
вивчення природи до розглядання людини у всіх її багатоманітних проявах. У зв'язку з цим
з'являється суб'єктивно-антропологічна лінія у філософії. Родоначальниками цієї традиції
були софісти.
Істина софістів не цікавила. Вони вчили мистецтва перемагати супротивника в
суперечках і судових позовах: адвокатів тоді не було. «А в судах, – говорив пізніше Платон, –
немає нікому діла до істини, важлива тільки переконаність». Тому під сутністю стали
розуміти вміння зображувати чорне білим, а біле – чорним. Софісти були філософами тою
мірою, якою ця практика діставала у них світоглядне обґрунтування. Софісти ототожнювали
мудрість із знанням, умінням, здатністю доводити все, що вони вважали необхідним, вигідним.
Користуючись енциклопедичними знаннями і мистецтвом риторики, вони заперечували
очевидні істини і обґрунтовували найнезвичніші твердження.
Разом з тим софісти сприяли розвиткові логічного мислення, з'ясовували поняття, що
давало змогу поєднати і навіть ототожнити, здавалося б, несумісні речі. Логічна доказовість
вважалася у них основною властивістю істини. В особі софістів філософська думка
Стародавньої Греції поставила людину в центр світоглядних пошуків. Там, де з'являлися
софісти, догматизм традиції втрачав фундамент, позаяк вимагались докази. Вони могли
сьогодні обґрунтувати тезу, завтра – антитезу. Це пробуджувало думку від догматичної
дрімоти, у всіх виникав сумнів: а де ж істина?
Найвідоміший з софістів – Протагор (490-420 pp. до н. е.). Розповідають, що в молоді
роки він носив дрова. Аемокріт, випадково побачивши Протагора з величезною в'язанкою дров
на спині, зацікавився, як тому вдалося обв'язати дрова однією короткою мотузкою і тримати їх
у рівновазі. Аемокріт побачив тут геометричний розрахунок і був у захваті від гостроти думки
цього неосвіченого юнака. Він наблизив Протагора до себе і навчив його філософії. Головна
теза Протагора: «Людина – міра всіх речей». Він виходив з того, що, оскільки в кожній речі
можливі протилежні, взаємовиключні думки, людина не може орієнтуватися у світі: слід
вибирати між двома протилежними думками. І людина здійснює цей вибір, приймаючи одну
думку і відкидаючи протилежну. Тобто людина тільки в собі самій може знайти істину.
Інший відомий софіст Горгій доводив, що буття без людини не існує, бо якби воно
існувало, ми не могли б мати про нього ніякого знання, а якби мали знання, то не змогли б його
висловити.
38