Page 36 - 6631

дисгармонії. Дотримання «міри речей» є для людини головною життєвою метою.
Діяльність без порушення цієї міри є не заохоченням до деструктивної пасивності, а
поясненням спільності людини і світу на єдиній основі, якою є дао. Чуттєве пізнання
ґрунтується тільки на частковості й заводить людину на манівці. Відхід убік, відсторонення
характеризує поведінку мудреця. Осягнення світу супроводжується тишею, в якій тямуща
людина оволодіває світом.
• Видатним послідовником і пропагандистом даосизму був Чжуан-Цзи (369-286 pp. до н.
е.). Головне, – вважав він, – позбавитись емоцій і зацікавленості. Цінність усіх речей однакова,
позаяк усі речі містяться в дао, і їх не можна порівнювати. Кожне порівняння – це підкреслення
індивідуальності, а тому воно однобічне Знання істини, істинності не дано людині, яка
намагається їх пізнати. Чжуан-Цзи розробив метод досягнення істини, основою якого є
твердження, що людина і світ утворюють єдність. Мова йде про необхідний процес
забування, який починається від забування відмінностей між істинністю і неістинністю аж до
абсолютного забування всього процесу досягнення істини. Вершиною є «знання, яке вже не є
знанням».

А) Конфуціанство
У III ст. до н. е. відбулося об'єднання Китаю, і формальна імператорська влада
наповнилась реальним змістом Це зумовило формування нових поглядів на природу, світ і
людину.
Серед основних філософських напрямів цього періоду слід назвати насамперед
конфуціанство. Його засновник Конфуцій (латинізована версія імені Кун Фуцзи – вчитель Кун,
551-479 pp. до н. е.) походив із знатної, але розореної сім'ї. Відомо, що Конфуцій був радником
при правителі царства Лу, а потім, добровільно пішовши у відставку, протягом багатьох років
мандрував країнами Східного Китаю. Конфуцій займався впорядкуванням стародавніх книг,
йому належить редакція «Книги пісень», коментарів до «Книги перемін», «Літописів» царства
Лу. Його власні погляди викладено головним чином у книзі «Бесіди про судження», укладеній
послідовниками Конфуція із висловлювань і повчань учителя та його найближчих учнів.
Конфуцій, занепокоєний розкладом суспільства, зосереджує увагу на вихованні людини
в дусі поваги і шанобливості до навколишніх, до суспільства. В його соціальній етиці людина є
особистістю не «для себе», а для суспільства. Етика Конфуція розуміє людину як провідника
соціальної функції, а виховання – як гідну поведінку людини у виконанні цієї функції. Такий
підхід мав велике значення для соціально-економічного впорядкування життя в аграрному
Китаї, але він вів до редукції індивідуального життя, до конкретного соціального становища і
діяльності. Індивід був функцією в соціальному організмі суспільства.
Початкове значення поняття «порядок» (лі) як норми конкретних відношень, дій, прав і
обов'язків Конфуцій підносить до рівня зразкової ідеї. Порядок у нього встановлюється завдяки
ідеальній всезагальності, ставленню людини до природи і, зокрема, відносинам між людьми.
Порядок виступає як етична категорія, що включає в себе правила зовнішньої поведінки –
етикет. Справжнє дотримання порядку веде до відповідного виконання обов'язків. Порядок
наповнюється доброчинністю (де).
Таке виконання функцій на основі порядку з необхідністю приводить до виявлення
людяності (жень). Людяність – основна з усіх вимог, які ставляться до людини. Людське
існування бачиться настільки соціальним, що воно не може обходитись без регуляторів,
викладених так:
• допомагай іншим досягти того, чого б ти сам хотів досягти;
• чого не бажаєш собі, того не роби іншим.
Люди відрізняються за сімейним, а потім за соціальним станом. З сімейних
патріархальних відносин Конфуцій виводить принцип синівської і братерської доброчинності
(сяо ти). Соціальні відносини є паралеллю відносин сімейних. Ставлення підданого до
правителя, підлеглого до керівника таке ж саме, як ставлення сина до батька і молодшого брата
до старшого.

36