Page 35 - 6631

* Міманса. Це одна з ортодоксальних систем давньоіндійської філософії, викладена в
міманса-сутрах, авторство яких приписують Джайміні (між II ст. до н. е. і III ст. н. е.).
Послідовники міманси вважали, що Веди не є божественним одкровенням, і тому
ведичні релігійні філософські положення вимагають логічного обґрунтування. Міманса
виходить з того, що остаточне звільнення індивіда від перероджень (мокші) не можна пояснити
раціонально. Але до мокші індивід може прийти і незалежно від своїх бажань, – внаслідок
безумовного виконання суспільних і релігійних обов'язків – дхарми.
Міманса погоджувалася з матеріальною основою у Всесвіті, але пізніше з ній посилилась
теологічна спрямованість, і було розвинуто теорію Бога.
Міманса тісніше пов'язана з релігією, ніж санкх'я, але реалістичність і
раціоналістичність методології наближує її до матеріалістичних шкіл стародавньої Індії.
У процесі розвитку філософського мислення стародавньої Індії проявляються і
матеріалістичні тенденції. Серед них – вчення локаята ( «спрямоване на (цей) світ»).
Засновником локаяти проголошується Чарвака (іноді ця філософська система називається
чарвака), але даних про його життя і творчість не збереглося.
Згідно з ученням локаяти, в основі всього сутнісного лежать чотири елементи: вогонь,
повітря, вода і земля. Заперечуючи існування Бога, душі, потойбічного світу, локаята
розглядала свідомість, розум, органи чуттів як продукт поєднання матеріальних елементів.
Душа, зокрема, виникає з тілом людини при народженні, а після смерті гине і більше не існує.
Філософ того часу князь Паясі наказував зважити тіло злочинця до і після страти через
повішення, щоб з'ясувати, чи виходить із тіла душа і чи стане після цього тіло легшим.
У теорії пізнання локаятики стояли на позиціях сенсуалістичного матеріалізму,
вважаючи єдиним джерелом пізнання чуттєве сприйняття. Вони відкидали сліпу віру у Веди,
заперечували основи ведичної релігії і брахманізму – карму (плату за земне життя в потой-
бічному світі та усіх наступних перевтіленнях), самсару (коло земних перевтілень душі), мокшу
(звільнення від них). Етика локаятиків заперечує аскетизм, оскільки найвищим благом і метою
життя людини вважається насолода.
Культура стародавньої Індії передбачає цілий ряд філософських шкіл і напрямів, у яких
розглянуто значну кількість важливих світоглядних проблем. Велика увага приділяється
духовному життю людини, її ставленню до світу і до себе.

3.Філософія даосизму
Важшвим напрямом філософської думки Китаю поряд з конфуціанством був даосизм.
Найбільш відомий його представник – Лао-Цзи (старий вчитель), якого вважають старшим
сучасником Конфуція Йому приписують авторство книги «Дао де цзін», яка стала основою
подальшого розвитку даосизму.
• Дао – поняття, за допомогою якого можна дати універсальну відповідь на питання
про походження і спосіб існування всього сущого. Воно в принципі безіменне, проявляється
всюди, оскільки є «джерелом» речей, але не є самостійною субстанцією або сутністю. Саме дао
не має джерел, воно є основою всього без власної енергетичної діяльності. Згідно з дао, світ
перебуває в спонтанному, непереборному русі. Дао – це тотожність, однаковість, яка
передбачає все інше, а саме: дао не залежить від часу, як смуга виникнення, розвитку і
загибелі Всесвіту, але становить фундаментальну та універсальну єдність світу. Дао існує
постійно, всюди і у всьому, і насамперед бездіяльність є його характерною рисою.
У світі все перебуває в дорозі, в русі та змінах, все непостійне і кінцеве. Це можливо
завдяки принципам «інь» і «янь», діалектично нероздільним у кожному явищі та процесі; вони
є причиною їхніх змін і розвитку. У дао (шляху) внутрішньо присутня власна сила – ^ «де»,
через яку дао проявляється в речах завдяки впливу «інь» і «янь». Розуміння власної творчої
сили «де» як індивідуальної конкретизації речей, для яких людина шукає імена, радикально
відрізняється від антропологічно спрямованого конфуціанського розуміння «де» як моральної
сили людини.
Лао-Цзи заперечує будь-яке зусилля не тільки індивіда, але й суспільства. Зусилля
суспільства, породженого цивілізацією, ведуть до суперечності між людиною і світом, до
35