Page 33 - 6631

головну правду життя. На четвертий день на нього зійшло просвітління, і Сіддхартха став
Буддою, тобто «просвітленим». Поступово навколо Будди зібралось багато учнів, утворилась
буддійська община.
У центрі буддистського вчення лежать чотири благородні істини. • Життя є страждання:
народження – страждання, хвороба -страждання, смерть – страждання, втрата приємного –
страждання,
невиконання бажання – страждання.
• Причиною страждання є бажання (тршна), яке веде через радощі та пристрасті до пере-
родження, народження знову.
• Усунення причин страждань полягає в усуненні цього бажання.
• Шляхом, що веде до усунення страждань, є правильне судження, правильне рішення,
правильна мова, правильне життя, правильне прагнення, правильна увага, правильне
зосередження. Заперечується як життя, присвячене чуттєвим задоволенням, так і шлях аскези.
Припинення страждань настає тоді, коли людина позбавляється від сліпої прихильності
до земного життя, що залучає її у свій вічний потік подій, які йдуть одна за одною і
породжують одна одну. Цей стан згасання, затухання, охолодження пристрастей і бажань
називається в буддизмі нірваною. Головну увагу буддизм приділяє досягненню цього стану
через «праведне» життя і засвоєння істини про вічну змінність буття.
Основою «праведного» життя є точне і беззаперечне дотримання правил моралі – п'яти
знаменитих буддійських заповідей, яких маютьдотримуватись як ченці, так і звичайні буддисти.
Ці заповіді такі: 1 – не шкодити живим істотам; 2 – не брати чужого; 3 – утримуватися
від заборонених статевих контактів; 4 – не вести безглуздих і брехливих розмов; 5 – не
вживати алкогольних напоїв.
Правильна зосередженість характеризується за допомогою чотирьох ступенів
поглиблення (джана) і належить до медитації і медитаційної практики. Людина, яка пройшла
всі стадії шляху і прийшла до звільнення свідомості за допомогою медитації, одержувала
звання архата, святого, який досягав нірвани.
Буддизм з Індії поширюється на острів Цейлон (Шрі-Ланка), а в більш пізній період –
через Китай на Схід. Сьогодні буддизм – одна з трьох світових релігій.
До початку нової ери в ідеологічній сфері Індії міцні позиції завойовує індуїзм, який є
продуктом тривалого розвитку і поступового злиття різних культур окремих етнічних груп. Зі
всієї плеяди богів на перший план виступають Вішну і Шіва. Виникає нова міфологія. Найбільш
відомим твором є Бхагавадгіта (божественна пісня) – священна книга, яка, зокрема,
присвячується етичним питанням і проголошує вірність особистому Богу.
Філософське обґрунтування індуїзму міститься в шести системах (веданта, санкх'я, йога,
ньяя, вайшешика, міманса), які орієнтувались на авторитет Вед.
• Веданта. Зміст цієї філософської системи відображено в назві: веданта – кінець Вед.
Основні її положення, викладені у «Веданта-сутрі», приписуються Бадараяні (II – III ст. н. е.). У
веданті існують два напрями: адвайта і вішишта-адвайта.
З точки зору адвайти, у світі не існує жодної реальності, крім Бога. Уявлення про
різноманітність світу – ілюзія, яка виникає через пізнання. З точки зору вішишта-адвайти,
існують три реальності: матерія, душа і Бог, який серед них головний. Без Бога матерія і душа
можуть існувати тільки як поняття, а не як дійсність.
Основним методом пізнання у веданті вважається божественна інтуїція. Як релігійний
світогляд веданта містить поняття про спокутування, яке полягає в новому з'єднанні з Богом. У
сфері релігії це повинно досягатися через жертвоприношення, піст. У сфері філософії – шляхом
повного відчуження від реального світу і заглиблення тільки в чисте мислення.
Веданта і сьогодні займає важливе місце у філософії індуїзму.
• Санкх'я. Засновником вважається філософ Капіла (VII ст. до н. е.). Найбільш давній
систематизований виклад філософії санкх'я, що зберігся до наших днів, – твір Ішваракрішни
«Санкх'я-карма» (І тисячоліття до н. е.).
Санкх'я стверджує, що існує матеріальна першопричина світу – пракріті (матерія).
Спочатку вона існувала в аморфній, нероздільній формі. її перетворення на істоти і предмети

33