Page 28 - 6631

В ідеалі продуктивна й репродуктивна діяльність взаємодоповнюють одна одну. Це
стосується і стилів мислення. Проте у конкретні (критичні) моменти людської історії
репродуктивність, пересічність («тупувата розсудливість» – О. Герцен) починає
торжествувати. Це веде до різкого зростання споживацько-утилітарних моментів у суспільній
свідомості, вони охоплюють традиційно творчі сфери – науку, мистецтво, філософію. Думку
замінює схема, параграф, а мисленнєва діяльність та філософія втрачається в суєті повсякден-
ності. На зміну свободі приходить тоталітаризм.
Людина з «ситою і тупою душею» не обов'язково є фашистом чи кілером. У звичних
умовах – це проста людина, яка тільки жадає «ясності» і «чіткості». Проте варто настати кризі
(яка руйнує чіткість і ясність), і пересічний індивід, жадаючи повернення порядку, стає здатним
«на все».
Такий індивід, здатний «на все» в ім'я «порядку», відомий з давніх часів. Це він
засуджував на смерть Сократа, погодився на аутодафе Дж. Бруно, споруджував варварські
вогнища для публічного спалення книжок, брав участь у погромах, був сталінською «простою
радянською людиною», яка на численних мітингах і демонстраціях вимагала смертної кари
«найманцям світової буржуазії». Продуктивне, творче мислення, найбільш притаманне
філософії, повертає людину до її людської сутності, звільняє від буденності, визначає її місце у
світовому устрої та обов'язки перед собою.

6. Призначення філософії
На думку німецького мислителя М. Гайдеггера, філософія є відповіддю на поклик Буття.
Як найвище розумове зусилля, вона є «інтелектуальним героїзмом», який заперечує
вузькоутилітарний підхід щодо оцінки її корисності, необхідність якої відносна й існує лише
стосовно до мети. «Істинною ж необхідністю для кожного є завдання бути собою, – вважав X.
Ортега-і-Гасет, – для птаха – літати, для риби – плавати, для розуму – філософствувати».
Останнє – один з найсуттєвіших аспектів людського існування. Арістотель говорив: «Усі науки
необхідніші за філософію, проте кращої за неї, більш необхідної для людини, не існує». Платон у
період найвищого розквіту своєї творчості визначає філософію як «науку людей вільних».
Філософствування означає пошук цілісної картини світу, перетворення його на
Універсум, надання йому завершеності і створення з частини цілого. Філософія навчає мислити
і пізнавати навколишній світ і себе самого, уміння дивлячись – бачити. У відомій притчі про
відкриття закону земного тяжіння І. Ньютоном розповідається, що його думку спонукало
яблуко, яке впало з сусідської яблуні. Завдяки відкриттю закону вчений створює епохальну
наукову картину світу, до нього приходить слава і шана. Але сусід дуже образився: яблуня і
яблуко – його, а почесті – Ньютону. Він зрубав гілки, що звисали в сад ученого, а сам годинами
сидів під деревом, чекаючи відкриття свого закону. Імені сусіда в історії не залишилося.
Як форма певного відношення до дійсності філософія допомагає долати духовну
порожнечу, стає важливим фактором об'єднання людства зі світом природи.
Становлення філософського знання – це завжди внутрішній духовний акт, який
опосередковує інші дії, внаслідок чого з'являється нова реальність. Творення – завжди
відточена «інтелектуальна мужність».
Важливе значення має практично діяльна функція філософії, яка забезпечує їй активно-
перетворювальну роль, наприклад у постановці та визначенні цілей життєдіяльності. Змінити
світ, вважає Рассел, можна краще і правильніше за все шляхом духовно-морального
удосконалення і самовдосконалення. Наука не займається питаннями добра або зла, вона не
може пояснити цілей, яких ми прагнемо, або виправдати етичні принципи, яких дотримуємося.
Тільки філософія може, повинна і здатна це зробити. Цінність принципів відносна, вона
залежить від світогляду людини. У суспільстві відчуження людина часто не знає достеменно,
чого вона хоче, але вірить, що знає, що таке добро і зло, істина і хибна думка. Тому для
особистості краще за все діяти спираючись на свою думку і волю, які формує філософія. Умова
тут одна для всіх: не зазіхай на свободу інших. Отже, свобода думки – найвеличніше
досягнення «історичних справ філософії».

28