Page 113 - 6631

Пізніше національні релігії охопили своїм впливом усі соціальні прошарки однієї
національності. До таких належать багато нинішніх релігій: індуїзм, сикхізм, джайнізм (Індія),
конфуціанство, даосизм (Китай), синтоїзм (Японія), іудаїзм (релігія євреїв у багатьох країнах
світу) та ін.
Пізні національні (етнодержавні) релігії. Сформувалися вони на основі ранніх
національних (народних) релігій у процесі становлення національних держав, засвідчивши якіс-
но новий етап розвитку суспільства. В економіці чітко окреслився розподіл праці, активно
розвивалася торгівля, зароджувався ринок праці. В соціально-демографічній сфері
прикметними були формування міст, інтенсифікація міграції населення. Політичну сферу
характеризували централізація держав, зміцнення власне політичної влади в них, відокремлення
духовної влади від світської.
Розвиток і централізація держави винесли на порядок денний необхідність формування
національно-державної ідеї, здатної об'єднати народ. Без уніфікації різноманітних культів,
тобто без формування єдиної національної (етнодержавної) релігії цього було не досягти. Тому,
виражаючи інтереси держави, передусім її владної еліти, національна (етнодержавна) релігія
постає як справді державна релігія, ідеологічна система, зосереджена на проблемі етнічної,
духовної, державної цілісності. Тому на цьому етапі багатобожжя (політеїзм) поступово
переростає в єдинобожжя (монотеїзм).
Пізні національні (етнодержавні) релігії – – етнорелігійні комплекси, які сформувалися в
лоні певного народу, діють у межах конкретної держави, тобто серед державних народів.
Увібравши в себе традиції та звичаї, моральні норми народу, вони стали важливим
чинником регламентації форм його самовираження. У них закумульовані різнобічні інтереси
представників різних верств народу. Головні риси пізніх національних релігій: 1. Широкі
масштаби впливу. Учасниками їх культових ритуалів є представники всіх соціальних верств
(правправляча верхівка, заможні та середні стани й експлуатована частина суспільства). Так,
індуїзм, який прийшов в Індію у І ст. н.е. на зміну брахманізму, зберіг поклоніння тим самим
богам, але ліквідував поділ індусів на касти.
Історична живучість. Багато різних національних релігій, зародившись у глибині віків,
існують і до цього часу.
Єдність політеїзму й монотеїзму. Більшість пізніх національних релігій політеїстичні
(індуїзм). Але серед них є і монотеїстичні (іудаїзм).
Спрощення жертвопринесень. Жертвопринесення худоби, птиці використовувалося
рідко, а подекуди зовсім було відмінено. Повністю скасовано людські жертвопринесення.
Розвинутість учення. На цьому етапі розвитку національних (етнодержавних) релігій
з'явилися перші богословські роздуми, релігійно-філософські системи, систе-матизованішими
стали уявлення про потойбічне життя. Сподівання на небесну винагороду за праведне життя бу-
ли поширені й серед найпригнобленіших верств населення. Прикладом пізніх національних
релігій є конфуціанство, індуїзм, джайнізм, зороастризм, іудаїзм та ін.

Світові релігії

Історично конституювання світових релігій збіглося в часі зі значними змінами в житті
великої кількості людей, передусім із формуванням «світових імперій»: християнство – на
теренах Римської імперії, буддизм – Ін-достанського півострова, іслам – Аравійського півостро-
ва. То був взаємозумовлений процес, підштовхуваний необхідністю політичного впорядкування
життя людей на великих територіях, а також необхідністю розвитку віро-сповідальних,
культових систем, які б відповідали духовним потребам людей, що населяли ці території.
Світові релігії – монотеїстичні релігії, які в процесі свого історичного розвитку
подолали етнонаціональні межі й стали відкритими для всіх.
Будучи історично пов'язаними з національними, світові релігії відрізняються від них
своєю міжетнічністю, космополітизмом, оскільки виступали об'єднавчими силами
багатонаціональних імперій. Одна з найхарактерніших прикмет – проголошення рівності перед
Богом.
2. Релігія Давнього Єгипту: віровчення, пантеон богів, культ, міфологія.
113