Page 118 - 6631

тексти були створені давньоримською мовою, названою в Старому Завіті «ханаанською»,
«іудейською».
Крім масоретської редакції Старого Завіту, існує й Сеп-туагінта (лат. зерШайіпІа –
сімдесят).
Духовне життя євреїв концентрувалось у їх релігійному центрі – общині. За вимогами
ритуалу вони щосуботи збиралися для богослужіння, читання Священного Писання (релігійних
книг, які, згідно з віровченням, написані з волі Бога), обговорення різних справ, що стосувалися
общини.
Зв'язок з Єрусалимським храмом та його жерцями був незначним. Паломництво в
Єрусалим тричі на рік, як цього вимагала Біблія, було неможливим для більшості євреїв, які
жили у віддалених країнах. Тому вже в IV ст. до н.е. почала виникати нова форма релігійної
общини – синагога, спершу як доповнення до єрусалимського храму. Віруючі сходилися до
синагоги, де проголошували молитви і гімни богу Ягве, читали розділи Тори, які духовенство
тут же пояснювало. Особливого значення набув спеціальний день для молитовних зборів –
субота, святкування якої запозичене у вавилонян. Цей день став особливим для кожного єврея.
Спочатку синагоги були поодинокими і тимчасовими місцями зібрань віруючих. З часом
вони стали і молитовними будинками.
Талмуд – священна книга іудаїзму
Талмуд (давньоєвр. вивчення) є найбільш авторитетним викладом релігійних засад
іудаїзму, що охоплює всі сфери іудейської релігії, етики, права. Як і Тора, він належить до
священних книг іудаїзму.
Початок письмового оформлення його припадає на III ст. до н.е., коли в завойовану
Александром Македонським Іудею стала проникати елліністична культура (грецька мова,
література, античний спосіб життя), а також соціально-правові норми Римської імперії. На
противагу їм в іудейському релігійно-духовному середовищі сформувалися сили, які
відстоювали традиції Тори, Мойсеїв закон. їх представники зайнялися коментуванням Тори,
тлумаченням іудаїстських релігійно-побутових норм. Водночас відбувалося і творення нових
релігійних норм, реформувалося віровчення відповідно до особливостей тодішніх історичних
умов. Ці правила та настанови були спрямовані на збереження національної, релігійної
ідентичності єврейського народу.
Іудаїзм у період створення Талмуда називають талмудичним. Історично склалося так, що
Талмуд створювався у двох духовних центрах іудаїзму – Єрусалимі та Вави-лоні. Тому він
існує у двох версіях – єрусалимській та вавилонській (більш поширеній), які різняться між
собою змістом, стилем, мовою.
Тривалий час Талмуд передавався від покоління до покоління усно, тому його називають
Усним законом, а Танах (Старий Завіт) – Письмовим законом. Письмове оформлення
талмудичного матеріалу завершилося в V ст. н.е. Усі коментарі подані однаково: спершу
цитується певне положення, потім наводяться дискусії законовчителів про його зміст, збагачені
їх етичними настановами, порадами, історичними відомостями.
Структурно Талмуд складається з двох книг – Міш-ни та Гемари. Мішна («виклад
вчення») є першим збірником коментарів до Танаха. Складена й відредагована вона 210-м
законовчителем Єгудою Ганасі. До неї входять 63 трактати, об'єднаних у 6 розділів, які містять
норми, що регулюють питання землеробства, влаштування релігійних свят, дотримання
ритуальної чистоти, родинно-шлюбних взаємин, правові відносини у цивільній та кримінальній
сферах. З часом з'явилися коментарі до Мішни – Гемара («закінчення»), яку було приєднано до
Мішни. Догматика, викладена в обох книгах Талмуда, є основою віровчення іудаїзму.
Талмуд містить легенди й міфи про Бога, історії про потойбічний світ, повчальні притчі,
фіксує уявлення щодо будови Всесвіту. За цими уявленнями, небо складається із семи частин:
перше небо є завісою, яка вранці підіймається, а ввечері опускається; друге небо – тверде, до
нього причеплені зорі, місяць, сонце; на третьому працює великий млин, що меле манну крупу,
яку споживає небесне населення; на четвертому знаходиться небесний Єрусалим; на п'ятому –
ангели; на шостому – склепи, наповнені снігом, градом, дощем, а також комори з бурями і

118