Page 116 - 6631

богом землі й головним богом шумерів. Щороку сьомого місяця він промовляв устами жерців у
своєму священному місті Ниппур слова настанови для царя і країни. За царя Хаммурапі Енліль
утратив популярність, поступившись місцем владиці богів Мардуку. Бог води Еа вважався
найвідомішим богом-творцем людини. Як бог мудрості, він дав людству засади науки та
хліборобства, був покровителем ремесел, мистецтв. Вважалось, що Еа знає всі таємниці та
передбачає майбутнє; значуща його роль у магії, бо вода є чарівним засобом очищення.
Центром культу Еа було місто Еріду.
Пантеон богів відповідав уявленням месопотамців про структуру космосу. За легендами
про створення світу, земля побудована на зразок неба. Зодіак є земним царством на небі, де
живуть боги і відкривають себе людям в образі семи великих світів. Весь Всесвіт поділено на
три царства: Ану владарює небесним світом, Енліль – земним, Еа – водним. Ану, Енліль та Еа
утворюють панівну над світом тріаду, а управління зодіаком вони доручили трьом головним
світилам: Сину, Шамашу та Іштар (Сонцю, Місяцю і Венері). Четвертою важливою частиною
Всесвіту є підземний світ («світ померлих»), звідки немає вороття; там владарювали богиня
Ерешкигаль і бог Нергал. Цей володар посилав нещастя і дарував життя, вважався
справедливим суддею. Пізніше його ототожнювали з богом Сонця.
Уявлення про походження та існування світу покладено в основу різноманітних легенд
та міфів.

Іудаїзм: виникнення, формування монотеїзму, віровчення, культ, священні книги
Іудаїзм постав на духовних теренах світу як перша монотеїстична релігія. Він є однією з
небагатьох національних релігій давнього світу, що збереглися дотепер. Водночас його вчення є
складовою частиною двох світових релігій – християнства та ісламу.
Термін «іудаїзм» походить від назви єврейського племінного об'єднання Іуди, яке
наприкінці XI ст. до н.е. домінувало в Ізраїльсько-іудейській державі.

Історичні умови виникнення та розвитку іудаїзму

Єврейський етнос сформувався в процесі інтеграції кочових скотарських племен хапіру,
які у III тис. до н.е. рушили з Аравійської пустелі в Палестину і підкорили частину країни
Ханаан. На перших порах свого перебування в Палестині, яка охоплювала території теперішніх
Палестини, Ізраїлю та Йорданії, євреї жили розрізненими племенами. З часом, запозичивши у
розвинутіших хана-анців навички землеробства, вони перейшли до осілого життя. Близькість
мов сприяла змішуванню хапіру і ханаан -ців, внаслідок чого виникла єдина народність, що
стала називатися євреями. У перекладі з давньоримської це слово означає «ті, що прийшли з-за
ріки Євфрат».
Наприкінці XIII ст. до н.е. з племен, що мали між собою більш-менш стійкі відносини,
утворилася єврейська держава Ізраїль. За часів царювання Давида, а потім його сина Соломона
(кінець XI – перша пол. X ст. до н.е.) єврейське царство було одним із наймогутніших. Але в
935 р. до н.е. внаслідок внутрішньої боротьби воно розпалося на Ізраїльське та Іудейське
царства.
Ізраїльське царство наприкінці XIII ст. до н.е. було завойоване Ассирією, а його
мешканці розчинилися серед різномовного населення Близького Сходу. На початку VI ст. до
н.е. вавилонський цар Навуходоносор II завоював Іудейське царство, переселивши іудеїв до
Вавилону. Наприкінці того ж століття Вавилонія була захоплена персами, які дозволили іудеям
повернутися у відновлений Єрусалим, відбудувати храм Ягве, внаслідок чого цей період іудей-
ської історії називають «періодом другого храму». У II – І ст. до н.е. сформувалося нове
Іудейське царство, яке згодом опинилося під владою римлян. Спротив іудеїв римському
пануванню спричинив вигнання їх з Єрусалиму і розселення на різних землях Римської імперії.
Саме у зв'язку з цим з'явився термін «діаспора» – розселення євреїв за межами Палестини.
У процесі розвитку давньоєврейської держави формувалася іудейська релігія. Цей
процес був двостороннім, оскільки централізація і зміцнення державної влади відбувалися
одночасно з утвердженням віри в єдиного Бога. У євреїв на першому місці опинився культ Ягве

116