Page 117 - 6631

(Ієгова) – Бога племені Іуди, звідси й назва – іудейська релігія. Спочатку Ягве як духа і демона
пустелі, символ врожаю вшановували євреї, які займалися скотарством (його уявляли в образі
бика або лева). З часом Ягве став покровителем племені Іуди, а пізніше його було визнано
Богом усього єврейського народу в Ізраїльській державі й богом війни, захисником держави,
покровителем військових дій. Стверджувалося, що Ягве обрав євреїв своїм улюбленим народом
ще до поселення його в Палестині. Так виник міф про те, що колись євреї перебували в Єгипті,
а Ягве вивів їх звідти. Поступово Ягве став уособлювати кращі риси інших богів. Тому його
стали визнавати і покровителем урожаю, торгівлі, захисником у бою, наставником у ремеслах.
Усі інші боги вважалися його підлеглими, служителями. У 960 р. до н.е. в Єрусалимі було
споруджено храм Ягве.
Провідну роль у поширенні іудейської релігії, культу Л і н е відіграли жерці, оскільки в
цьому процесі міцніли і їх позиції. Соломон відновив закон, за яким жерці отримували від
землеробів і скотарів десяту частину врожаю або приплоду худоби. Храмові належали раби і
велике багатство. Поступово Єрусалим став релігійним центром країни.
Ім'ям Ягве єрусалимські жерці освячували засади рабовласницького суспільства,
спонукаючи віруючих молитися і приносити жертви на честь не тільки Бога Ягве, а й царя
єврейського. За це обіцяли винагороду на небі. Прообразом єдиного Бога в іудаїзмі була
деспотична влада царя у давньоєврейській державі: цар небесний був відображенням царя
земного. Надалі давньоєврейську державу підкорювали почергово ассирійські, вавилонські,
перські, грецькі й римські завойовники. Але віра в єдиного Бога, підтримувана царями-
завойовниками та іудейськими священиками, не слабшала.
Історично виділяють три основних періоди еволюції іудаїзму: давній (біблейський),
середньовічний (талмудсь-кий) і сучасний.
На давньому етапі іудаїзм зберігав численні пережитки примітивних релігій давніх
євреїв і споріднених з ними семітських племен, що кочували в степах і пустелях Аравії та в
інших країнах Передньої Азії. Лише наприкінці цього періоду племінні культи, фетишистські та
інші язичницькі погляди заступив іудейський монотеїзм, який став духовним втіленням
давньоєврейської рабовласницької монархії.
Головними його ідейними виразниками були жерці Єрусалимського храму, вони й
створили першу священну книгу іудаїзму Тору (давньоєвр. – закон, вчення), яка разом з іншими
книгами згодом утворила першу біблійну книгу – Старий Завіт (Завіт – угода, договір, союз
Бога з людьми), визнану іудейською релігією. В іудеїв він має назву Танах, структуру якого
складають: Тора (П'ятикнижжя Мойсееве), Невіїм (Пророки, або Книги пророцькі), Ктувім
(Писання). Тора об'єднує п'ять книг: Буття, Вихід, Левит, Числа, Повторення закону (Друга
книга законів, Второзакония).
Тору ще називають П'ятикнижжям Мойсеевим, оскільки іудеї вважають, що вона
продиктована пророку Мой-сею самим Богом і жодна книга не може зрівнятися з нею. У книзі
Буття йдеться про створення світу Богом приблизно за 3760 років до н.е., про перших людей,
їхнє життя, вигнання з раю, про всесвітній потоп. Вихід описує життя євреїв у Єгипті та їхній
вихід звідти. Левит зосереджується на законах, виявленні гріхів, заповідях. Числа викладають
історію поневірянь єврейського народу після виходу з Єгипту. Повторення Закону
(Второзаконня) повторює багато вже раніше викладених законоположень. Сформульовані в ній
заповіді, закони, рішення переплітаються із споминами і повчаннями.
У давньому світі, щоб надати рабовласницьким законам більшої сили, їм приписували
божественне походження. Тому Тора за своїм змістом є своєрідним кодексом рабовласницького
права. У віросповідальній та культовій сфері вона встановлює правила іудейського культу і об-
ґрунтовує монотеїзм Ягве.
Друга частина Старого Завіту – Книги Пророків – розповідає про завоювання Палестини
і розселення євреїв у Ханаані. Третю його частину – Писання – становлять псалми, притчі, пісні
тощо.
Тривалий час біблійні сюжети поширювалися в усній традиції. Формування тексту
Старого Завіту відбувалося в лоні іудаїзму з середини І тис. до н.е. до X ст. до н.е. Виправлення
та редагування його іудейськими книжни-ками-масоретами тривало ще дев'ять століть. Усі

117