Page 112 - 6631

Міф(грец. розповідь, переказ) – символічне уявлення людей про світ; витвір наївної віри,
колективного художньо-образного мислення на чуттєвому рівні; оповідання про богів і героїв.
У міфологічній свідомості індивідуальне мислення ще не було виокремлене з
колективного. Колективізм общинно-родового ладу визначає розуміння природи, властивості й
зв'язки якої пояснювалися за аналогією до ролей, відносин у родовій общині. Найчастіше
міфологічні сюжети стосувалися створення світу (космогонічні), походження богів (теогонічні),
Сонця, Місяця, зірок (астрогонічні), людини (антропогонічні) та ін. У них часто фігурують по-
лярні субстанції Земля – небо, світло – темрява, життя – смерть, праве – ліве.
Міфологія засвідчила неабиякий масштаб людської уяви, яка охоплювала явища і сили
природи (гноми, русалки, водяники), богів (Сонця, Місяця, вогню, вітру та ін.), людську
діяльність (бог ковальства, бог ремесла, музи та ін.). Боги як головні об'єкти поклоніння
поставали в ранніх національних (народних) релігіях зооморфічними (в образі тварин), а згодом
антропоморфічними (людиноподібними). Загалом віруючі уявляли їх як більш досконалих
духів, від яких залежало все – і надприродні сили, і людські долі, і суспільне життя.
Ранні національні (народні) релігії – релігійні вірування, витворені в лоні ранніх етносів,
які засвідчили перехід від родоплемінного до громадянського суспільства, об'єктом поклоніння
яких були боги.
До цих релігій відносять давньоєгипетську, давньоіндійську, давньоєврейську,
давньогрецьку, давньоперську, давньоримську, давньоіранську, давньослов'янську. Головні
риси ранніх національних (етнічних) релігій:
Усунення від офіційного культу низів суспільства. До культових відправлень не
допускали рабів, а в окремих випадках і сільську бідноту. Осіб, що належали до нижчих верств
(каст), називали різнонародженими («народженими матір'ю»). «Двічі народженими» називали
тих, кого народила мати і хто пройшов обряд освячення Богом, тобто одержав «друге
народження».
Суворий політеїзм. Усі ранні національні (народні) релігії були політеїстичними (грец.
poly – багато, teoc – бог), тобто багатобожними. Із багатьох богів виділяли головних, а серед
них – верховного бога. Його шанували як царя богів і людей, джерело й охоронця законів.
Інших богів вважали його помічниками, що відповідали за окремі сфери земного і потойбічного
життя. За віруваннями, наприклад, давніх греків (VIII – III ст. до н.е.), верховним богом був
Зевс. Крім нього, вшановували богиню шлюбу і подружнього життя Геру, головного суддю в
країні мертвих Аїда, богиню мудрості, наук і ремесел Афіну, бога мистецтва й охоронця доріг
Аполлона та ін. У давньоіндійській релігії (X – І ст. до н.е.) брахманізмі верховним богом
шанували Брахму. Йому допомагали Шива – бог створення і руйнування, народження і смерті,
Вішну – бог-охоронець, Індра – бог війни та ін. У ранній релігії давніх євреїв верховним богом
вважали Ягве, богинею шлюбного життя – Аннат, богом Сонця – Самсона, богом війни –
Саваофа, богом землеробства – Ілію, богом пустелі – Азазела та інші.
Зародження вчення про посмертну віддяку (наявність причинного зв'язку між
поведінкою людини в земному житті та її долею у загробному). Це вчення визнає посмертну
винагороду для одних людей (праведників) і кару для інших (грішників). Однак віддяку
пропагували не всі релігії й не на всіх етапах їхнього розвитку. Не обіцяли вони небесної
винагороди рабам.
Обов'язковість жертвопринесень. Ця традиція сформувалася під впливом анімістичних
вірувань, виявляючись у залишенні співродичем їжі, різноманітних знарядь.
Жертвопринесення – релігійний обряд, який виявлявся в принесенні дарів богам, святим
духам, померлим предкам з метою їх умилостивлення або подяки.
Об'єктами жертвопринесень у різних народів були людське життя, частини тіла, тварини,
частина врожаю, перший приплід тощо. За повідомленням Плутарха (II ст. до н.е.). жителі
Карфагена – прихильники давньофінікійської релігії – в жертву богу війни Молоху приносили
не тільки військовополонених, а й дітей-первістків. Це було характерно і для давньоєврейської,
давньовавилонської, давньоєгипетської та інших ранніх національних (народних) релігій, які до
тепер не збереглися, але багато мотивів і обрядів з них увійшли до сучасних релігій:
запалювання свічок, лампад, приношення квітів тощо.

112