Page 107 - 6631

про народження Бога (а це передрікали і східні волхви), іудейський цар Ірод наказав знищити у
Віфлеємі всіх новонароджених хлопчиків. Тому Йосип і Марія змушені були втекти з
маленьким Ісусом у Єгипет, звідки повернулися лише після смерті Ірода, оселившись у своєму
містечку Назареті, де Ісус прожив до тридцяти років, нікуди не вибираючись звідти. Щорічно
на Пасху відвідував він Єрусалимський храм. Мабуть, знав грамоту, бо часто цитував Старий
Завіт. Не маючи систематичної іудейської освіти, він усе-таки привернув до себе увагу
служителів храму. Коли Ісусові виповнилося тридцять літ, відбулися надзвичайно важливі події
його життя. Він залишив сім'ю, отримав у водах Йордану хрещення проповідником Іоанном,
який, очевидно, був фундатором нової релігії, ще до Христа проповідував прихід месії,
закликав жити доброчесно, практикував ритуальне обливання новонароджених. Після цього
Ісус більше місяця провів у пустелі, віддаючись молитві й посту, перемігши в духовному
поєдинку спокусника Диявола. Невдовзі почав свою трирічну проповідницьку діяльність у
розташованих на узбережжі Галілейського моря містах Капернаум, Харазин, Магдала. У його
проповідях ішлося про те, що ось-ось настане царство Боже. А щоб увійти до цього царства,
необхідно повірити в Єдиного Бога, покаятися у своїх гріхах і слідувати за Сином Божим, яким
Ісус називав себе. Слово Ісуса знайшло багатьох прихильників, які повірили йому, пішли за
ним. Дванадцять його учнів і послідовників стали апостолами. Ширилася навколишніми
місцями слава про нього і як чудотворця, який лікує хворих, воскрешає мертвих, перетворює
воду на вино...
Своєю діяльністю Ісус порушував багато іудейських культових норм: спілкувався з
грішниками, яких ортодоксальні іудеї вважали мало не недоторканими, сам відпускав гріхи, що
в іудаїзмі міг робити тільки Бог, порушував вимоги щодо святкування суботи. Це виклакало в
релігійних колах значне невдоволення. Релігійні ортодокси, забувши про взаємний розбрат,
ополчилися проти Ісуса.
На третій рік проповідницької діяльності він прибув у Єрусалим на святкування Пасхи.
Це викликало неабияке піднесення серед простолюду і насторожило місцеву знать і владу.
Іудейська верхівка вирішила віддати Ісуса на суд синедріону (найвищий орган політичної та
судової влади в Єрусалимі). Тиждень перед Пасхою був останнім у його земному житті. В
четвер увечері він разом зі свої ми учнями вчинив обряд пасхальної вечері, названої Таї мною
Вечерею, де причастив їх хлібом і вином як своїм тілом і кров'ю. Тоді ж передбачив, що один із
них зрадить. Так і сталося. Коли Ісус після вечері молився в Гетсиманському саду, Іуда своїм
поцілунком вказав на нього, видавши його властям. Тієї ж ночі синедріон засудив Ісуса до
смертної кари як самозванця, богохульника, руйнівника іудейської релігії, який ще й
проголосив себе царем іудейським. Не бажаючи втручатися в релігійні суперечки, прокуратор
(управитель) Іудеї Понтій Пілат не мав наміру затверджувати вирок, тому звернувся до народу з
пропозицією відпустити Ісуса на підставі звичаю милувати злочинців перед святом. Але натовп,
підбурюваний іудейськими священиками, зажадав смерті Ісуса, даруючи волю засудженому за
участь у збройному заколоті Варавві.
Оскільки іудейські священики виставили Ісуса не стільки руйнівником іудейської релігії,
як політичним злочинцем, що претендує на владу царя іудейського, він мусив бути страчений
не через побиття камінням, як традиційно розправлялися з віровідступниками, а через розп'яття
– так карали рабів, розбійників, убивць, яких, крім позбавлення життя, вважали за необхідне і
зганьбити.
Опівдні в п'ятницю Ісуса разом із двома розбійниками повели на гору Голгофу до місця
страти. Там його прив'язали і прицвяхували до хреста, а зверху прибили напис «цар
іудейський». Протягом шести годин йому довелося терпіти не тільки фізичні муки, й знущання
вартових, натовпу. У момент його смерті сталися затемнення сонця, землетрус.
Після смерті Христа апостоли таємно поховали тіло ііого в печері, заваливши вхід до неї
камінням. На третій день після смерті Ісус воскрес, а на сороковий у присутності апостолів
вознісся на небо, пообіцявши повернутися на землю наприкінці існування світу, щоб вчинити
суд над живими і мертвими.
Після цього апостоли розійшлися по світу і заснували релігійні общини, що об'єднували
людей, які вірили в Христа як земне втілення Бога.

107