Page 101 - 6631

Сектантство супроводжує всі релігії, протестуючи проти консерватизму
внутріконфесійного життя, водночас стимулюючи його оновлення. Найчастіше секта постає як
релігійна опозиція чи опозиційна релігія, пристанище відступників. Утворення секти
зумовлюють політична, соціальна, етнічна, расова дискримінація, невдоволення внутрі-
церковними справами.
Сектантська громада є специфічним організаційним утворенням погляду, відрізняється
особливостями внутрішнього спілкування. Як правило, тут нетерпимо ставляться до
інакомислення, вважаючи істинними свої релігійну доктрину, культ, спосіб життя.
У ставленні до суспільства, більшість громадян якого сповідують традиційну релігію,
одні секти не прагнуть конфронтації з ним, хоч і бачать його вади, інші активно протидіють
суспільству, прагнуть реформувати його на свій лад.
Одним із різновидів секти є харизматичний культ, який виникає навколо особи,
проголошеної носієм благодаті Божої (харизми).
Харизматичний (грец. charisma – дар) культ – різновид секти, учасники якої вважають,
що завдяки дотриманню певного морально-етичного кодексу і ритуальних приписів вони
отримають харизму (особливу силу, дар Божий).
Найчастіше харизматичні культи виникають у лоні православ'я, католицизму.
Засновники і керівники їх оголошуються Богом або посланцем Бога чи іншої надприродної
сили. Такі організації здебільшого є малочисельними. їх прибічники схильні до надмірної
екзальтованості, містицизму, ізоляціонізму, фанатичної відданості лідерові. Безплідність їх
намагань змінити світ часто породжує явище ескапізму (англ. escape – рятуватися, втікати) –
намагання втекти від суспільства, знецінює для них вартість земного життя, породжує
сподівання на отримання благ у потойбічному житті. Нерідко це проявляється в міграції за
кордон чи у віддалені місця своєї країни.
Сектою, що примирилася зі своїми противниками, вважають деномінацію.
Деномінація (лат. denominatio – зміна імені) – перехідний тип релігійної організації, який
залежно від характеру виникнення та спрямованості еволюції має риси церкви та секти.
Вона ще зберігає в собі немало рис секти (суворий контроль за поведінкою своїх членів,
віддаленість від світського життя), але дух бунтарства та ізоляціонізму їй менш властивий. З
церквою її зближує централізація, ієрархічний принцип управління, визнання можливості
духовного відродження і спасіння всіх віруючих.
У процесі свого розвитку секти, харизматичні культи можуть перетворитися на церкви, а
від церков час від часу відмежовуються сектантські угруповання.

Первісні вірування
Первісна людина ще не відділяла себе від природи, вірила, що в ній існують таємничі
сили, від яких залежать її життя, повсякденні справи, і що на ці сили можна впливати, вдаючись
до магічних дій. Саме на цьому ґрунтувалися ранні вірування – своєрідні проторелігії: магія,
фетишизм, тотемізм, анімалізм, зоолатрія, анімізм, аніматизм, землеробський культ, шаманство.
Первісний лад мав три основні стадії розвитку: ранній, пізній (розвинутий) матріархат і
патріархат. Кожній з них відповідала форма релігії, яка відображала особливості сві-
тосприйняття людей у конкретних умовах: ранньому матріархату – тотемізм, пізньому –
землеробський культ, патріархату – шаманізм. Усі вони поширювалися у межах роду чи
племені, тому їх названо родоплемінними віруваннями.
Магія. Витоки та особливості її першим дослідив Б. Малиновський у своїй праці «Магія,
наука і релігія». Вивчення життя і побуту туземців тихоокенських островів навело його на
думку, що магія є діяльністю в умовах підвищеного ризику. Не впевнена у собі людина, вдаю-
чись до чаклунських дій, звертається за допомогою до надприродних сил.
Магія (грец. mageia – чаклунство) – сукупність уявлень та обрядів, в основі яких віра в
можливість впливу на довколишній світ через надприродне – фетишів, духів тощо завдяки
чаклунським дійствам.
За уявленнями магія посилювала вплив на природу, оскільки вважалося, що людина
може змінити навколишній світ не лише своєю працею (природні рухи), а й особливими
101