Page 100 - 6631

Соціальній організації релігії передував соціальний розвиток суспільств, передусім
процес соціальної диференціації. Релігійна група як прообраз соціальної спільноти вперше
виокремилася в ранньокласовому суспільстві, коли постала потреба впливу на думки людей,
управління ними, обґрунтування надприродного походження влади. Тоді в первісних релігійних
групах з'явилися організатори культових дій: чаклуни, шамани, які згодом утворили жрецьку
корпорацію – професійну групу, яка оформилася як соціальний прошарок, стан. Однак жрецька
корпорація ще не мала достатньої кількості системоутворюючих ознак, на підставі яких її
можна класифікувати як релігійну організацію, а заодно і як соціальний інститут.
Одним із найсуттєвіших чинників інституалізації релігії (формування релігійних
організацій) є усвідомлення людьми власної самобутності, спільності їх вірувань, культових
особливостей, необхідність встановлення певних стосунків з оточенням. Водночас надмірна
централізованість релігійних організацій живила рухи, які не мирилися з жорсткими правилами
певної релігійної спільноти, домагалися права на реалізацію власних уподобань. Таких від-
ступників від домінуючих поглядів, правил називали єретиками. Головною метою релігійні
організації вважають формування у людей відповідних цінностей, ідеалів. Це досягається
виробленням систематизованого віровчення, формуванням системи його захисту та
виправдання, культовою діяльністю, контролем та здійсненням санкцій щодо виконання
релігійних норм, підтриманням зв'язків із світськими організаціями, державними органами.
Релігійна організація є складним соціальним інститутом. Серед різноманітності
релігійних організацій окреслюються такі їх основні типи: церква, секта, харизматич-ний культ
і деномінація.
Церква – релігійна організація зі складною, суворо централізованою та ієрархізованою
системою взаємодії священнослужителів і віруючих.
Вона відіграє важливу роль у регламентації відносин всередині релігійних спільнот, їх
взаємозв'язків зі світськими соціальними спільнотами, владою. До атрибутів церкви належать
віровчення, догматика, релігійна культова і позакультова діяльність, заснована на ієрархічному
принципі система управління. Відносини в ній будуються на основі канонічного права –
сукупності правових норм, що ґрунтуються на церковних правилах (канонах). Здебільшого
церковна дисципліна є гнучкою, налаштованою на компроміс, що не вимагає обов'язкового
дотримання всіх принципів усіма членами церкви.
Церква є складною системою, у ній чітко відлагоджено взаємодію керуючої та керованої
підсистем. їй властивий високий ступінь згоди із суспільними цінностями. Тому людина з
народження завдяки спеціальним обрядам (наприклад, хрещення) стає членом церкви.
Залежно від належності громадян суспільства до певної церкви, визнання віруючими
церкви цінностей суспільства визначають організаційний устрій церкви, в якому виділяють:
універсальну церкву, яка охоплює всіх членів суспільства, задовольняє більшість їх
індивідуальних потреб;
еклесію (грец. еккіевіа – церква) – «універсальну» церкву в стані закостеніння, нездатну
адекватно реагувати на динаміку інтересів і потреб своїх членів.
Найчастіше такими є національні церкви, діяльність яких відчутно узалежнена від
інтересів нації. Нерідко вон и намагаються злитися з державою.
До основних функцій церкви належать вироблення, юсроження та передавання
релігійної інформації, організація, координація релігійної діяльності, контроль за поведінкою
людей.
Якщо церква завдяки гнучкості своєї діяльності, нерідко – компромісам, прагне охопити
всіх людей, то секта постає як група обраних, не визнає жодних компромісів, вимагає від своїх
членів неухильного дотримання дисципліни.
Секта – об'єднання віруючих, опозиційні щодо певних релігій.
Виникає секта внаслідок відокремлення від церкви частини віруючих та
священнослужителів. їй притаманне специфічне тлумачення традиційних догматів пануючого
або найпоширенішого віровчення, відмова від традиційних обрядів, проповідь винятковості
своєї релігійної доктрини (істинного шляху до спасіння).

100