Page 98 - 6631

Бог, за релігійними уявленнями, є передусім Абсолютом, вивищеним над людськими,
природними силами, здібностями, якостями та відносинами. Він розглядається як творець світу,
хоч і не належить до нього. Бог є трансцендентним (потойбічним), тобто він перебуває поза
межами конкретного іманентного (замкненого) кола свідомості. Тривалий час стверджувалося,
що людина не може відкрити Бога, побачити його, пізнати так, як вона може пізнати будь-яке
природне явище, бо лише сам Бог може відкритися людині, подолати межу між
трансцендентним та іманентним. Сучасні мислителі стверджують, що буття Бога людина
стверджує всім своїм життям, вважаючи його силою, що пронизує, зумовлює все у світі, є
орієнтиром її помислів і вчинків.
Бог – верховна надприродна сутність, яка, згідно з різними релігійними вченнями,
наділена вищим розумом, абсолютною досконалістю і всемогутністю, є творцем світу,
зумовлюючи все, що відбувається в ньому.
Теологія (богослов'я) та її світоглядні опоненти віками шукають доказів як «за», так і
«проти» існування Бога. Але жодні аргументи нічого не доводять людині, яка не вірить, і не
потрібна людині, яка вірує.
Віра – стан релігійної свідомості, що виявляється у бездоказованому визнанні істинності
релігійного вчення, існування надприродних сил, абсолюту.
Релігійний культ. Наявність його відрізняє релігію від інших форм суспільної свідомості.
Зумовлений релігійний культ релігійними уявленнями віруючих, догматами віри і спрямований
на задоволення їхніх потреб. Специфіка його виявляється не в особливих предметах, об'єктах
вірування, а в тому, що релігійні уявлення, образи, належачи до культової системи, набувають у
ній символічного змісту.
Релігійний культ (лат. догляд, поклоніння) – реалізація віри у предметах, символах,
діях індивідів, груп віруючих.
Предметом культової діяльності є різні об'єкти (матеріальні предмети, тварини, ліси,
гори, Сонце, Місяць), сили (духи, боги, Всевишній Бог), усвідомлювані як релігійні образи.
Суб'єктом культу можуть бути віруючий індивід, релігійна спільнота. Участь у релігійному
культі може бути спричинена як релігійними (вірою, почуттями, потребами, сподіваннями), так
і нерелігійними (намаганням отримати естетичну насолоду) мотивами. Засобами культу є
культові споруди (храми, молитовні будинки, капища), релігійне мистецтво (архітектура,
живопис, музика), релігійні предмети (хрест, свічки, церковне обладнання). Результатом
культової діяльності є задоволення релігійних потреб.
За особливостями реалізації потреби віруючих розрізняють два види релігійного культу
– магію та умилостив-люючий (виявляється у жертвопринесенні – запалюванні свічок, лампад
перед іконами, іншими священними зображеннями). Сукупність певних конфесійно
зорієнтованих обрядів, символів утворює культову систему. Релігійний обряд є визначальним
аспектом релігійного культу.
Релігійний обряд – зумовлені звичаями, традиціями символічні індивідуальні,
колективні дії, що втілюють певні ідеї, норми, ідеали та уявлення і спрямовані на встановлення
взаємовідносин людини з надприродними об'єктами.
Важливою ознакою релігійного обряду є його символічність. До головних складників
його належать: знак – рухи, які мають певне смислове навантаження, і символ – умовне
позначення змісту предмета, явища. Знак і символ мають аналогічну структуру, яка передбачає
матеріальну форму, певне значення або зміст.
Знак є штучним утворенням, яке не відтворює об'єкт, а лише його позначає. Таке
позначення є формальним, зовнішнім процесом вияву оформленого змісту. Символізація
значною мірою має змістовий характер, оскільки є здатністю свідомості образно відтворювати
інші об'єкти або явища дійсності. Обряд теж можна розглядати як різновид символу. Мета його
полягає не в конкретних діях, а у втіленому в ньому ідеальному змісті.
Еволюція релігійних обрядів відбувалася шляхом їх спіритуалізації (одухотворення),
спричинившись до появи молитви, починалася від язичницьких заклинань як невід'ємного
елементу обряду жертвопринесення. Згодом молитва відокремилася від нього, ставши
важливим компонентом культу багатьох релігій.

98