Page 99 - 6631

Молитва – вербальне (словесне) звертання людини до об'єкта своєї віри.
Залежно від почуттів віруючих молитви бувають, наприклад, у християнстві:
возвеличувальні, вдячні, прощенні; від кількості учасників – колективні та індивідуальні.
Відправлення їх здійснюють під час богослужінь у храмах, молитовних будинках, на
цвинтарях.
Богослужіння супроводжуються читанням священних книг, хоровим співом,
проповідями. Для впорядкування їх у багатьох розвинутих релігіях існує богослужбовий канон
(грец. капоп – правило, зразок) – установлення послідовності (кола) річних, тижневих, добових
богослужінь.
Річне коло богослужінь передбачає щорічну присвяту кожного числа місяця конкретним
подіям або пам'яті святих церкви. Кожен день тижневого кола богослужінь присвячений
«особливим спогадам». У християнстві, наприклад, понеділок присвячений ангелам божим,
вівторок – пророкам, середа – зрадництву Христа Юдою, четвер – святителям християнства,
п'ятниця – розп'яттю Ісуса на хресті, субота – всім святим, неділя – воскресінню Христа.
Кожному дню призначені відповідні молитви та ритуали: в суботу і неділю – урочисті, в середу
і п'ятницю – сумні. Коло добових богослужінь охоплює вечірню, післявечірню, опівнічну,
ранкову і чотири денних (першої, третьої, шостої і дев'ятої годин) служби.
Найголовнішим богослужінням є літургія (грец. справа), яка здійснюється лише в неділю
та святкові дні.
Р е л і г і й н а с в і д о м і с т ь . Охоплюючи міфи, концепції, ідеї, теорії, уявлення про
надприродне, догмати, зміст священних книг, легенд, молитов тощо, вона становить концеп-
туальний аспект релігії.
Релігійна свідомість – ставлення віруючих до світу, виражене в системі поглядів,
почуттів, смисл яких становить віра у надприродне.
Суттєвими ознаками релігійної свідомості є образність, символічність, інтимність,
утаємниченість, поєднання ілюзорного та реалістичного.
Найважливішими аспектами релігійної свідомості є:
релігійні погляди, які виявляються через розуміння і тлумачення світу, існують у формі
уявлень, понять, суджень. Головною рисою їх є віра в надприродне;
релігійні почуття, що виражають емоційне ставлення до світу і його явищ, є індикатором
щирості релігійних вірувань. Особливих релігійних почуттів не існує, це звичайні людські
почуття, зосереджені у релігійній сфері. Вони бувають позитивними (любов, благоговіння, ра-
дість) і негативними (страх, розгубленість, розпач);
релігійний смисл, який, стосуючись сенсу буття, життя і смерті, добра і зла тощо,
охоплює взаємозв'язки людини і світу.
Сутність релігії найхарактерніше виявляється у сфері релігійної свідомості, якій
властива наявність віри. Будь-яка віра має свій предмет. Людина не просто вірить, а вірить у
щось. Це «щось» не може бути предметом віри незалежно від його усвідомлення. Не можна
вірити в об'єкт як такий. Вірити можна тільки в певні уявлення про цей об'єкт (що він існує і
наділений певними властивостями).
Р е л і г і й н і о р г а н і з а ц і ї . Культові дії не можуть відбуватися спонтанно, а
потребують упорядкованості, організованості, що є основною передумовою формування релігії
як соціального інституту, тобто формування релігійних організацій. Першою їх ланкою є
релігійна група.
Релігійна група – малочисельна релігійна організація, утворена для задоволення
релігійних потреб; сукупність віруючих усередині релігійної спільноти, об'єднаних певним
інтересом; моно-, полікон-фесійні об'єднання, створені для проведення релігійних заходів.
У первісних суспільствах до релігійної організації належали всі члени роду, племені.
Тоді ще не існувало ознак, за якими можна було розглядати релігійну групу як окрему
соціальну спільноту. Адже в культових діях брали участь усі члени первісної спільноти. То був
стан так званої «примітивної релігії», якій була притаманна міфологічна свідомість, ще не
здатна відокремити природне від сакрального (священного).

99