Page 99 - 6625

9.9. Колективне управління – виробничі успіхи обумовлені відданими
своїй роботі людьми, взаємозалежність у досягненні цілей організації веде до
довіри і поваги.
5.5. Зрівноважене управління – можна досягнути хорошої організації
управління шляхом балансування необхідності забезпечення виробничих
результатів та підтримання на достатньому рівні морального настрою людей.
Блейк та Моутон вважали, що найефективнішим стилем лідерства є
поведінка керівника у позиції 9.9.
Дев’ятибальна шкала у теорії Блейка та Моутон також пов’язана з
розумінням, що існує декілька проміжних варіантів стилів управління. При
цьому, як відзначали Блейк та Моутон: “Будь-які переваги, що можна отримати
з проміжних варіантів, не варті тих зусиль, які необхідні для ідентифікації їх
характеристик”.
Крім того, Блейк та Моутон виділили три додаткові стилі управління, які
розглядаються як певні сполучення п’яти “чистих” стилів у решітці. Це,
зокрема:
патерналізм (сполучення ситуації 9.1, з точки зору управління та
контролю, з системою заохочення у ситуації 1.9). Патерналізм як тип поведінки
керівника асоціюється з фігурою батька родини. Він не скупий на похвали за
виконану роботу, заохочує, підтримує, але створює середовище, у якому
працівники не діють без його ухвали. Винагородження та підтримка надаються
підлеглим в обмін на слухняність та лояльність;
опортунізм – це сполучення будь-яких або усіх підходів до управління,
які здатні закріпити позицію керівника або надати йому певні особисті
переваги. Кожний крок опортуніста здійснюється з тактичних міркувань і є
засобом досягнення особистого успіху (внесок в успіх організації на другому
плані відносно до особистої вигоди);
фасадизм або зовнішнє благополуччя – це імітація ситуації 9.9 з метою
приховати дійсні мотиви власної поведінки керівника.
Моделі ситуаційного лідерства. Певна неспроможність знайти
обгрунтування ефективним стилям лідерства зосередженням теоретиків на
одному або двох факторах (орієнтація на завдання орієнтація на людей),
зумовила формування моделей і теорій, де діють ще один або більше
додаткових факторів. Щоб знайти ці фактори, теоретики стали звертати увагу
не тільки на керівника й виконавця, а на всю ситуацію в цілому. У теорії
менеджменту найвідоміші є наступні ситуаційних моделі: ситуаційна модель
керівництва Фидлера, підхід Митчела й Хауса “шлях – ціль”, теорія життєвого
циклу Херсі та Бланшара й модель прийняття рішень керівником Врума-
Йеттона.
Приведемо найбільш змістовну (на думку авторів) теорію ситуаційного
лідерства Херсі-Бланшара. Поль Херсі та Кен Бланшар розробили ситуаційну
теорію лідерства, яку вони назвали теорією життєвого циклу, відповідно до якої
найефективніші стилі лідерства залежать від динамічного (ситуаційного)

98