Page 93 - 6625

Здебільшого керівник ліберального стилю (чи який його дотримується),
за натурою нерішучий і добродушний, постійно побоюється сварок і
конфліктів. Разом з тим він може виявитися досить творчою особистістю,
цілком захопленою якоюсь конкретною сферою своїх інтересів, але, якщо в
нього немає організаторського здібностей, обов'язки адміністратора
виявляються для нього непосильними і гнітючими. Такий стиль керівництва
зустрічається переважно в наукових і творчих організаціях.
Керівник демократичного стилю схильний до делегування повноважень,
надає підлеглим можливість брати участь у прийнятті рішень. Особисто сам він
займається тільки найбільш складними й важливими питаннями. Намагається
частіше радитися й прислухатися до думки колег, розумно реагує на критику,
не уникає відповідальності ні за власні рішення, ні за помилки виконавців.
Заради справи він сміливо йде на обдуманий ризик. Підлеглих інформує й
переконує, стимулює їх активність й ініціативу. Твердо переконаний, що у
вміло організованому процесі обговорення завжди можуть бути знайдені
оптимальні рішення. Добре розбирається в сильних сторонах і недоліках
підлеглих, як і у своїх, спокійно вислуховує заперечення щодо власної позиції з
тих або інших питань, не вважає для себе недостойним піти на поступки, проте
не поступається принциповими інтересами. Розуміє, що небезпечно
покладатися на тих, хто в суперечці з ним не відстоює свою позицію: вони не
вбережуть його від помилки, тому опиратися схильний тільки на тих, які мають
і відстоюють свою думку, не остерігаючись наслідків.
Конфлікти такий керівник сприймає як закономірне явище й намагається
витягти з них користь на майбутнє, вникаючи в їхню першопричину й суть. Він
постійно добре інформований про реальний стан справ у керованій їм
організації й настроях своїх підлеглих, у взаєминах з ними тактовний, з
розумінням ставиться до їхніх інтересів і запитів, а при здійсненні контролю
їхньої діяльності акцентує увагу не стільки не дотриманні ними формальних
правил і приписів, скільки на реальних результатах.
Таким чином, керівник-демократ орієнтується на потенціал підлеглого, у
якому бачить партнера, на його природне прагнення до самовираження за
допомогою реалізації свого інтелектуального й професійного потенціалу, тим
самим стимулюються сприйняття підлеглим цілей організації як своїх власних,
його ініціативні дії.
Авторитарний і демократичний стилі керівництва є крайніми
(протилежними) стилями керівництва, тому теоретиками менеджменту
сформовано ряд теорій і моделей лідерства (керівництва) в основу яких
покладено континуум (неперервна сукупність) стилів (від авторитарного до
демократичного (або ліберального) керівництва, залежність стилів керівництва
від спільної дії певних чинників (двомірні (два чинники) моделі, тримірні та
багатомірні моделі), а також комбіновані та ситуаційні моделі.
Приведемо найбільш поширені та змістовні моделі лідерства.

92