Page 76 - 6620

1) визначення сукупності особистих якостей, що забезпечують успіх в
управлінні;
2) визначення способів виховання таких особистих якостей.
У межах підходу з позицій особистих якостей були проведені
численні дослідження різних якостей, що демонстрували успішні
керівники: рівень інтелекту; рівень спеціальних знань; здоровий глузд;
відповідальність; ініціативність; упевненість у собі тощо. Проте результати
досліджень засвідчили, що:
− не існує певної сукупності особистих якостей, які притаманні усім
успішним керівникам;
− один і той самий керівник демонстрував у різних ситуаціях різні
(протилежні) особисті якості.
На підставі цього дійшли висновку, що людина не стає успішним
керівником лише завдяки тому, що згідно з поведінковим підходом до
лідерства результативність управління визначається не стільки особистими
якостями, скільки тим, як керівник поводить себе зі своїми підлеглими.
Отже, поведінковий підхід спирається на стиль керування.
Стиль керування – це манера поведінки керівника щодо підлеглих,
через яку і здійснюється вплив на працівників організації.
При цьому слід зауважити, що манера поведінки керівника
формується під впливом багатьох факторів, які до того ж постійно
змінюються:
– особисті якості керівника;
– особисті якості підлеглих;
– завдання та дії, які вони виконують тощо.
Внаслідок цього дуже важко окреслити чіткі межі того або іншого
стилю керування. Тому в теорії управління стиль даного конкретного
керівника виступає як позиція на континуумі. Отже будь-який з проміжних
стилів керування характеризується різним ступенем впливу крайніх
позицій континууму.
Основний недолік усіх поведінкових теорій лідерства – це намагання
визначити єдиний оптимальний стиль керування. Наступні дослідження з
лідерства показали, що разом із особистими якостями та манерою
поведінки керівника на ефективність управління суттєво впливають так
звані ситуаційні фактори.
Метою сучасних ситуаційних теорій лідерства є визначення особистих
якостей менеджерів і стилів керування, які найкраще відповідають певним
ситуаціям. Це означає, що стиль керування має змінюватися залежно від
конкретної ситуації, тобто керівник має вміти вести себе по-різному за
різних обставин.
В основу автократично-демократичного континууму стилів керування
покладено теорію Х та теорію Y Дугласа МакГрегора, який виокремив дві
системи уявлень щодо мотивів виробничої діяльності людей.
Згідно «теорії Х» працівники за своєю природою є лінивими,
безвідповідальними, такими що за першої ліпшої нагоди намагаються

76