Page 67 - 6555

Златоуст, Григорій Богослов, Григорій Нисський. Античну філософію
презентували Арістотель, Платон, Демокріт та ін.
Багатий філософський зміст мають твори вітчизняних мислителів: «Слово про
закон і благодать» Іларіона, «Успенський збірник», «Моління» Данила Заточника,

«Слово» Кирила Туровського, «Повчання» Володимира Мономаха, «Житія»
Бориса і Гліба, «Ходіння» Данила Паломника, «Повість временних літ»,
«Печерський Патерик» та іа

Давньоруська філософія розвивалася в лоні духовно-практичного осмислення
світу, що зумовило її орієнтацію на людяність, конкретне, земне та дохідливе
православно-християнське навчання життю широких верств населення. Вона

намагалася дати відповідь на основне питання будь-якої філософії: як людині
жити в цьому світі?
У філософії цього періоду здійснюються спроби пізнавальної діяльності.

Передусім вона спрямовується до Бога, а вже потім до світу і людини, які
створені, живуть і мислять завдяки провидінню Бога. Високий статус надавався
розумові, раціональному осмисленню буття.
У поглядах на людину вітчизняні мислителі сходяться, розуміючи її як істоту

багатомірну, як «храм», де присутній Бог; призначення людини вбачають у
служінні Богові. Людина – це богоподібний посередник між Богом і світом

Здатність мислити єднає її з Богом, а наявність тіла - з матерією. Кожна людина
може обрати два шляхи – життя і смерті. Шлях життя - це шлях вивільнення від
смерті, покори Богу, виконання всіх настанов віросповідання, він адекватний
спасінню людини. Шлях смерті – це шлях гріха, гордощів, непокори, що веде до

довічних страждань. У цілому антропологічне вчення Русі несе в собі величезний
заряд людяності, пропонує цілий спектр стилів життя.
Моральні уявлення базувалися на християнському вченні, а також зазнали

впливів східного та азіатського народних світоглядів, античних етичних вчень.
Абсолютним ідеалом етичної думки поставав Ісус Христос.
Моральні настанови засуджували гордість, заздрість, злобу, лицемірство,

пияцтво, жадобу, обмову та ін. Пропагувались не тільки християнські заповіді, а й
такі форми загальнолюдського спілкування, як дружба, шанування старших і
батьків, правда і щирість. Домінування цих категорій створило духовний

стрижень, який пронизує вітчизняний менталітет і сьогодні. В цілому
київськоруська моральна традиція орієнтувалася на людинознавство,
людинолюбність, людяність, що формувало нову людину – духовно досконалу,
чисту в помислах і вчинках, спрямовану до Бога.

Таким чином, філософська думка Київської Русі як живе історичне явище
мала свій образ, свій духовний досвід, відтворювала дух своєї епохи. Велике
значення надавалося набуванню мудрості як сплаву знання та його практичного