Page 68 - 6555

втілення в життя, пошукам правди, істини, бажанню осягнути культуру свого та
інших народів, передати ці знання сучасникам і нащадкам. Усі ці ідеї ввійшли в
духовну культуру українського народу.

Філософські погляди Г.С. Сковороди (1722-1794).
Г.С. Сковорода – видатний селянський просвітитель, мислитель-гуманіст
XVIII ст. Він походив з незалежного козацького роду, вчився в Києво-

Могилянській академії, але курс навчання не закінчив. Деякий час працював
домашнім вчителем у поміщицьких маєтках. Але найбільш привабливим для
нього був мандрівний спосіб життя. Він побував у Австрії, Угорщині,

Німеччині, Польщі, Італії. У кожній з цих країн він поспішав до університету –
послухати лекції. Зарубіжний період тривав три роки. Г.С. Сковорода володів
латинською, грецькою, німецькою, єврейською мовами. Г. Сковороду згадують

як високу, сухорляву, дуже засмаглу, непевного віку людину, дивовижно легкої
вдачі, веселу й доброзичливу, але водночас і здатну піддаватися
роздратуванню, сарказму, яка мала нахил до несподіваних рішень. Цій людині
було властиве почуття внутрішньої свободи.

Сковорода постійно виборював собі незалежність від суспільства, про що
свідчить його відоме визнання: “Світ ловив мене, але не спіймав”. Він не писав

філософських трактатів, не розробляв творів, що нагадують лекційний курс, був
далекий від розробки якоїсь витонченої, послідовної філософської системи.
Свої думки й ідеї Г. Сковорода викладав у віршах, байках, листах. Більшість
його творів має форму діалогу на філософську тему. Справжньою

філософською діяльністю мислителя стало не стільки писання творів, скільки
усне поширення своїх ідей. Він ніколи не прагнув надрукувати те, над чим
міркував. Характерною рисою його натури було бажання поговорити з першим,

хто зустрічався йому на дорозі, чи то селянин, молодиця чи хтось інший. Він
починав з буденної теми, зрозумілих цим людям прикладів, і згодом підводив їх
до серйозної філософської проблеми. Г. Сковорода зазнав різних, нерідко

протилежних оцінок. Особливо це стосується його релігійних поглядів,
соціальних орієнтацій. Можна зустріти, наприклад, його оцінку як атеїста,
активного борця проти соціального зла сучасного йому суспільства. В основі

філософської концепції Г. Сковороди лежить вчення про три світи: макросвіт
(всесвіт), мікросвіт (людина) і символічний світ (Біблія). Кожен з цих світів має
дві “натури”, тобто дуалістичну природу: матерію і бога. Перша – зовнішня,
видима, мінлива, роздріблена. Вона не існує сама по собі, а являє собою лише

“тінь” бога. Божественна – внутрішня, прихована, єдина, вічна. Г. Сковорода
вважає, що мікрокосм повторює у собі всі особливості макрокосму.