Page 70 - 6555

іншу науку, яка звертається до сфери людського духу, науку людського щастя.
Як бути щасливим – це найбільш головне для людини, цього ніде не навчають.
І тому ця наука – найбільш потрібна. На думку мислителя, щастя для людини
можливе, більш того, – можливе за будь-яких умов, у будь-який час, у будь-якій

країні, тому що “щастя в серці, серце в любові, любов же в законі вічного”.
Ідеалістична філософія П.Д. Юркевича.
П.Д. Юркевича можна вважати прямим спадкоємцем філософської

творчості Г.С. Сковороди. П.Д. Юркевич (1827-1874) народився в сім’ї
священика, навчався в Полтавській семінарії, потім у Київській духовній
академії. Згодом став професором філософії цієї академії. З 1861 р. виконував

обов’язки декана історико-філологічного факультету Московського
університету.
Світоглядна позиція П.Д. Юркевича яскраво виявляється в його поглядах

щодо процесу пізнання людиною навколишнього світу. Розгляд останнього
займає значне місце у його філософській системі. Аналізуючи процес, у ході
якого здобуваються конкретні знання про природну і соціальну дійсність,
кожне явище, яке ця дійсність вміщує. П.Д. Юркевич відрізняє ті знання, які

людина дістає завдяки особистій свідомості, і ті, які існують незалежно від неї і
мають начебто вищу стадію. Поняття ідеї виникає у ході глибинного аналізу

формування знань. Філософ відокремлює такі форми пізнання, як уявлення,
поняття й ідея. Людина, її свідомість, на його думку, покладає на процес
пізнання своє людське розуміння, емоційно-психічне враження. У людини у
ході пізнання з’являється уявлення, яке несе у собі не стільки образ

відображуваної речі, скільки те, як відчуває цю річ людина. Тобто – її
випадкове ставлення до неї. Вище стоїть така форма пізнання, як поняття.
Поняття вміщує у собі об’єктивне уявлення про річ, властиві їй зв’язки,

взаємодії між внутрішніми елементами.
Будь-яка річ має у своїй основі закон, тип свого розвитку. І розвиток її
може йти відповідно закону. У такому разі кажуть, що річ розвивається

нормально. У протилежному разі – ні. Ідея – це щось субстанційне, реальне, не
якийсь суб’єктивний психічний образ, який будує людина, вивчаючи предмет.
Ідея має об’єктивне значення двигуна, який породжує, формує явища

навколишнього світу. Ідея не визначається предметом, а супроти цьому сама
визнає його. Світ і явища світу – це втілення ідеї, її одкровення, яке їх уряснює і
забарвлює. Людина починає пізнавати світ з рухів суб’єктивного характеру, з
суб’єктивного стану. Але вони, може не значною мірою, вміщують і щось

об’єктивне.
У Юркевича серце – це скарбниця і носій усіх фізичних сил людини,
центр її душевного і духовного життя. Воно є основою волі, пізнавальної