Page 69 - 6555

Важливе місце у вченні Г. Сковороди має концепція “сродної” праці. За
допомогою неї він відповідає на питання, яким має бути насправді людський
спосіб життя. Філософ виступає проти влади речей, багатства, проти наруги над
вільним потягом особи до відповідної її нахилам праці. Людина вільна лише у

тому, що може пізнати свою природу, свій внутрішній світ і обрати собі
заняття, споріднене з нею. Сковорода застерігає: “Якщо людина не має
спорідненості з працею, професією чи знанням, то жодна наука їй не допоможе.

Хто не пізнав себе, той не може обрати відповідну до своєї природи працю,
отже, не може бути щасливим”. Треба підкреслити, що, за Сковородою, в
основі всіх соціальних нещасть лежить неспоріднена праця. Зрозуміло, що

такий висновок можна вважати наївним, але у той самий час проблема, якої
торкається Сковорода, дуже важлива і у психологічному, і у виховному, і у
світоглядному плані. Нужда, необхідність забезпечити найперші життєві

потреби примушує людей працювати. Проте самі матеріальні блага не можуть
лежати в основі щастя. Щастя приносить праця за покликанням, за природними
схильностями.
Як бачимо, Сковорода не звертається до соціально-історичного характеру

сутності людини, детермінованості особистості конкретно-історичними
умовами життя суспільства. Справжньою людське, високоморальне в людині

визначається її духовним світом. Ще конкретніше – воно міститься у
людському серці. Серце – центр життя фізичного, духовного та душевного,
граничний таємничий центр особистості. З другого боку, серце є джерелом
любові. А любов – це вже відблиск Божественного, остання і раціональна

глибина бога. Євангеліє стверджує, що серце – це орган, який сприймає
Божественне Слово і Дар Духа святого. І з нього розливається Божественна
любов. Тільки у глибині серця, глибині свого “Я” можливо отримати справжній

релігійний досвід установити особливий зв’язок з богом, який має назву
християнської любові. Тому Сковорода саме серце бере за центральне поняття
свого вчення. Тільки пошук Божественного у самого собі, наближення до нього

дає вирішення усіх питань і проблем. Філософія Г. Сковороди носить етико-
моральну спрямованість, вона глибоко гуманістична. Центральне місце в ній
займає людина і її життєвий шлях, вибір нею власної долі, проблеми змісту і

мети життя, досягнення щастя. Глибоку філософську мудрість, яка пов’язана з
обміркуванням цих питань український мислитель прагнув зробити зрозумілою
кожній людині, довести її в найбільш доступній формі. У цьому плані можна
згадати найвідоміший його афоризм, який містить такі слова: “… дяка богові,

що він зробив усе потрібне легким, а все важке непотрібним”. Наукам, що
вивчають природу, можуть бути корисні людям, задовольняти їх тілесні
потреби, Г. Сковорода відводив важливе місце. Але за цим він відокремлював