Page 58 - 6555

в) Екзистенціалізм та його основні напрями.
Фундаментальною рисою екзистенціалізму стало усвідомлення людини

як унікальної, неповторної істоти. Ця парадигма дістала назву філософії
існування людини. Буття кожної людини розглядається екзистенціалістами як
абсолютне. Центральним поняттям цієї філософської течи стає поняття

екзистенції - як специфічно людського буття, буття на межі, буття в
граничних станах – відчаю, жаху.

Фундатором німецької екзистенціальної онтології вважають Мартіна
Хайдеггера (1889-1976).

До проблеми буття людини М. Хайдеггер звертається під час
формування книги “Буття та час” (1927). Він зосереджує увагу не на зовнішніх
проявах людського буття, а на виявленні сутності наявного буття людини, яка

“полягає в її екзистенції”.
Філософ порушує питання про необхідність пізнання

найфундаментальнішої основи світу – буття як такого, буття самого по собі.
Позиція Хайдеггера може бути прояснена за допомогою такого

фундаментального постулату: не людина визначає Буття, а Буття – людину.
Або інакше: людина виводиться з Буття, а не Буття з людини. Що ж філософ

вкладає в слово “Буття”?
Мислитель так роз’яснює нам це питання так, що споконвіку незмінне і

всюди стосується нас, людей, але чого ми, власне, навіть не помічаємо. Ми
називаємо це словом “Буття”. Цим іменем називається те, що ми розуміємо,
коли говоримо: “є”, і: “було”, і: “буде”. Все, що досягає нас і чого ми хочемо

досягти, проходить через висловлене чи невисловлене “є”.
Звертаючись до екзистенціалізму Карла Ясперса (1883-1969),

треба мати на увазі, що для нього характерно також прийняття безмежності
людського існування і його вічності. Але на відміну від Хайдеггера, він
послідовно відстоює християнські позиції і вважається основоположником

саме релігійного екзистенціалізму ХХ століття.
Людську ситуацію К.Ясперс розглядає в трьох площинах буття: як

“буття-в-світі”, або предметне буття, що орієнтує людину в світі зовнішніх
часово-просторових речей; як “екзистенціальність”, або індивідуальну людську
самість, котра ніколи не перетворюється на об’єкт; як “трансценденцію” –

вищий рівень, що сягає Бога і залишається недосяжним для
“екзистенціальності”, людського мислення.