Page 52 - 6555

Антропологічний матеріалізм Фейєрбаха
Людвіг Фейєрбах (1804-1872) вважав філософію наукою про природно

зрозумілу дійсність у її істині й універсальності. Фейєрбах - перший німецький
філософ, що піддав розгорнутій критиці систему і метод Гегеля з
матеріалістичних позицій. Він слухав лекції Гегеля і захоплювався його

філософією. Однак через кілька років він виступив з різкою критикою вчення
Гегеля. Аналізуючи вихідні передумови гегелівської системи, Фейєрбах робить
висновок про її глибоке споріднення з теологією. Він показав, що ідеалізм
Гегеля є філософським обгрунтуванням існування Бога. На думку Фейєрбаха, і

релігія, і близька їй гегелівська філософія мають загальні корені: вони
виникають у результаті абстрагування і наділення самостійною формою
існування людської сутності, найбільш загальних рис людського роду. Бог, за

Фейєрбахом, - це абстракція, що існує лише в головах людей. У свідомості
відбувається перевертання справжніх відносин: справжній творець Бога –
людина - поставлена в залежність від останнього. Чим більше атрибутів

приписується Богу, тим біднішою стає людина, оскільки ці атрибути вона
віднімає у себе. Фейєрбах прагнув відродити в людини почуття
самоствердження й гідності, вважаючи, що це можна зробити на основі

матеріалістичного світогляду.
Фейєрбах прагне реабілітувати природно-біологічну сутність людини,

від якої значною мірою абстрагувався німецький ідеалізм. «Я» у Фейєрбаха - це
не просто духовна і мисляча сутність, а людина з тілом та мислячою головою,
реальна істота, яка тільки через це має здатність споглядати і мислити.

Для розкриття природи людини Фейєрбах застосовує поняття любові.
Любов, за Фейєрбахом, - це прояв активності самої природи, особливе чуттєво-

емоційне піднесення, чинник самоутвердження людини у світі. Завдання
філософії – допомогти людям стати щасливими шляхом об’єднання зі світом і
між собою на засадах любові. Соціальність як взаємодію і спілкування “Я” і

“Ти” Фейєрбах трактує на антропологічних засадах, не враховуючи суспільно-
історичних закономірностей і відносин. Релігія, за Фейєрбахом, укорінена в
людській природі, в почутті залежності від зовнішніх щодо неї сил природи і

суспільства, у прагнення до щастя. Людина обожнює сили, від яких чекає
заспокоєння своїх тривог та здійснення бажань. Фейєрбах доходить висновку,
що релігія, компенсує те, чого людям не вистачає. Вона їм необхідна, тому її

належить замінити суттєво новою формою – Релігією людяності.
Впровадження нової філософії-релігії має спиратися на просвітництво.

Отже, суб'єкт, за Фейєрбахом, - це цілісна людина, людина в єдності
тілесних, духовних і родових характеристик. Критерієм істини він вважав згоду