Page 49 - 6555

знань про нього у вигляді понять та категорій, а, навпаки, форми розуму -
поняття і категорії - конструюють предмет. Розсудок може пізнати тільки те,
що сам сконструював, вважає Кант. Поняття та категорії носять незалежний від
індивідуальної свідомості загальний і необхідний характер. Тому знання,

засноване на них, має об'єктивний характер.

Теорія пізнання Канта грунтується на визначенні ним “речей у собі” і
“речей для нас”. Речі, як вони існують у свідомості суб'єкта, Кант називав
явищами, “речами для нас”. Людина може пізнати тільки явища. Якими є речі
самі по собі, які їхня сутність, людина не знає і знати не може. Тому речі самі

по собі для людини стають «речами в собі», непізнаними, нерозкритими. Усе,
що перебуває за межами людського досвіду, може бути доступне тільки
Розуму. Розум - це вища здатність суб'єкта, що керує діяльністю розсудку і

ставить перед людиною цілі. Розум оперує ідеями. У Канта ідеї - це уявлення
про мету, до якої прагне наше пізнання, про задачі, які воно ставить перед
собою. Ідеї розуму виконують регулюючу роль у пізнанні, спонукаючи розум

до діяльності. Розсудок, що спонукається розумом, прагне до абсолютного
знання, виходить за межі досвіду (тобто за межі своєї компетенції) і
заплутується в суперечностях, антиноміях (антиномія – суперечність між двома

твердженнями, кожне з яких однаковою мірою логічно довідне в даній системі).
Антиномії мають місце там, де за допомогою скінченого людського розсудку
намагаються робити висновки не про світ досвіду, а про світ «речей у собі».
Розум за своєю природою є суперечливим. Спроба розуму дати відповідь на

питання про те, що таке світ як ціле, приводить до суперечливих відповідей:
можна незаперечно довести, що світ не має початку в часі, не має границь у

просторі, і можна незаперечно довести, що світ почав існувати в якийсь момент
часу і що він обмежений у просторі і т.і. Ці протиріччя виникають у розумі
неминуче. Але разом з тим Кант стверджував, що ці протиріччя є уявнимі і
виникають через претензії розуму судити про світ як безумовну цілісність, тоді

як він є «річ у собі», яку неможна пізнати.

Особливое місце у філософії Канта займає вчення про людину. Людина є
жителем двох світів: світу природи і світу свободи. Свобода, за Кантом, - це
незалежність від визначальних причин природного світу. Світ «речей у собі»
закритий як для чуттєвості, так і для теоретичного розуму, науки. Однак, це ще

не означає, що цей світ недоступний людині. У сфері свободи діє не
теоретичний, а практичний розум. Останній керує вчинками людини. Рушійною
силою практичного розуму є не мислення, а воля (готовність до певних дій).

Закони практичного розуму - це моральні закони, які визначають вимоги до
людини, як їй поводитися в цьому світі.