Page 48 - 6555

не створена, є, була і завжди буде. Людина здатна пізнати природу, її предмети і
явища за допомогою відчуттів. Іншим засобом пізнання є мислення, котре розумів
лише як комбінування відчуттів. Це досить спрощений підхід до такого
феномену, як мислення, котре ґрунтується на відчуттях, однак до останніх не

зводиться. Особливу увагу Гельвецій приділяв проблемам людини, її вихованню,
впливу на цей процес соціального середовища.

5. Німецька класична філософія (І.кант, Гегель, Л.Фейєрбах)

Німецька класична філософія - впливовий напрямок філософської
думки Нового часу, що підводить підсумок розвитку філософії на цьому
відрізку західноєвропейської історії. Це філософські вчення І.Канта, Й.Г.Фіхте,

Ф.Шелінга, Г.В.Ф.Гегеля і Л.Фейєрбаха. Їхні філософські системи зв'язані
ідейно і генетично, їх поєднує пильна увага до природи духу, що трактується

через поняття діяльності і свободи. У руслі німецької класичної філософії є
підстави розглядати й філософію марксизму. Німецька класична філософія
зробила істотний внесок у постановку й розробку проблеми співвідношення
суб'єкта й об'єкта, розробила діалектичний метод пізнання та перетворення

дійсності.

Концепція суб’екта у філософській системі Канта
Іммануїл Кант (1724-1804) був родоначальником німецької класичної

філософії. В його інтелектуальному розвитку виділяють два періоди:
“докритичний”, коли Кант виступав в основному як натураліст, і “критичний”,
коли сформувалася специфічна кантівська філософія - період публікації трьох

«Критик» - «Критики чистого розуму» (1781), «Критики практичного розуму»
(1788), «Критики здатності судження» (1790);

Однією з головних проблем критицизму Канта є вирішення питання: як
можливо достовірне наукове знання? Він вважав, що достовірне знання - це
об'єктивне знання. Об'єктивність же в нього ототожнюється з загальністю і

необхідністю. Отже, для того, щоб знання мало достовірний характер, воно
повинно мати риси загальності і необхідності. За Кантом, суб'єкту, що пізнає,
від природи притаманні деякі вроджені форми підходу до дійсності, які не
можуть бути виведені із самої дійсності, - це простір, час, форми чуттєвості.

Простір і час, у Канта, - це не форми буття речей, що існують незалежно від
нашої свідомості, а навпаки, це суб'єктивні форми сприйняття людини,

споконвічно властиві їй як представнику людства. Розсудок - це мислення, що
оперує поняттями та категоріями. Розсудок виконує функцію підведення
різноманітного чуттєвого матеріалу, організованого за допомогою апріорних
форм споглядання, під загальні поняття і категорії. Не предмет є джерелом