Page 44 - 6555

сукупність різних властивостей. У своїй першій праці «Досвід нової теорії зору»,
спираючись на наукові дослідження роботи ока, оптичні пояснення процесу
бачення, Дж. Берклі робить висновок, що людське око принципово не здатне щось
бачити без відповідних ідей речей.

Девід Юм (1711-1776) також продовжує традиції англійської школи
сенсуалізму. На відміну від Локка (який вбачав джерело наших чуттів у
реальності поза суб’єктом) та Берклі (який вбачав джерело наших чуттів у духові

або божестві), Д. Юм вважає, що неможливо довести остаточно ні точку зору
першого, ні точку зору другого філософа.
Д. Юм робить спробу керуватися лише тим, що можна довести емпіричним

шляхом, відкидаючи гіпотетичні тлумачення. Тому він визначає, що людина може
оперувати лише змістом наших чуттів, а не поняттям про їх субстанцію. Наше
сприйняття світу не дає можливості довести ні його існування, ні його

відсутності. Така агностична позиція обґрунтовується у відомих творах Д. Юма
«Трактат про людську природу», «Дослідження людського розуму» та інші. Усі
«духовні сприйняття» він розділяє на два різновиди: перший охоплює більш
сильні і визначається терміном «враження», які діють під час бачення,

тактильного відчуття тощо; другий – ідеї (уявлення), які він визнає менш
сильними і точними.

3. Філософський раціоналізм (Р. Декарт, Б. Спіноза, Г. Лейбніц).
Рене Декарт (1596-1650) французький філософ, фізик, математик. Найбільш
відомими його творами є «Правила для керування розуму», «Міркування про
метод», «Міркування про першу філософію», «Начала філософії».

Р. Декарт – автор ряду досліджень, що стосуються різних сфер пізнання. Його
наукові пошуки приводять до закладення основ геометричної оптики. Він створює
анатомічну схему людського ока. Саме Декарт висунув ідею умовного рефлексу

та створює модель рефлекторної дуги нервової діяльності. Заслуги Декарта у
створенні сучасної математики значні та добре відомі.
Декарт значну увагу приділяв математичним дослідженням, а як відомо,

математика будується і розвивається насамперед у формі дедуктивної системи
пізнання. Тому, визнаючи присутність вказаних Беконом «ідолів» («примар»),
Декарт звертає увагу на проблему спрямованості емпіричного пізнання, індукції.

Він знаходить докази тези, що здійснення індуктивного пізнання, експерименту
відбувається тільки після попереднього планування дій. А попереднє планування
дій у своєму кінцевому результаті має будуватися завдяки використанню
загальних вихідних для думки положень, тобто шляхом дедукції. Отже, індукції

без попередньо здійсненої дедукції бути не може. Однак дедуктивному мисленню
завжди загрожують «ідоли». Дану проблему Декарт вирішує, запропонувавши
«метод сумніву». Методологічний сумнів Декарта, або «критика усіх визначень»,