Page 43 - 6555

справи красивими фразами і видавали їх за саму сутність предмета. На шляху
пізнання природи є багато перешкод і заблуджень. Ці заблудження Бекон назвав
«примарами» – нереальними пересудами людського пізнання, які «осаджують
розум людей» і стримують науковий прогрес. Таких примар у Бекона чотири

види: примари роду, печери, майдану і театру.
Методом, здатним забезпечити істинне знання без догм і пересудів, Бекон
вважав послідовно проведену індукцію. Остання, на його думку, є поступовим без

пропусків сходженням від конкретних численних фактів, їх властивостей до
найзагальніших аксіом.
Джон Локк (1632-1704) відомий як творець класичного сенсуалізму, творець

трактату «Досвід про людський розум». Локку першому вдалося довести, що
мислення загального ґрунтується на чуттєвому сприйнятті сущого та сутності, що
знання загального та істина побудовані на досвіді. Він заперечує існування

«вроджених ідей» і стверджує поняття «рефлексу». Продуктивним методом
створення наукових знань визнається дедуктивний метод Декарта. Душа людини
(мислення), на думку Локка, позбавлена вроджених ідеальних структур, ідей,
понять, принципів. Він проголошує душу «чистим аркушем», на який лише досвід

накладає свій відбиток.
Основна теза Локка – «Людина – чиста дошка» («Tabula rasa»). Він розуміє

досвід насамперед як вплив речей навколишнього світу на нас, на наші чуття.
Разом з цим виділяє досвід внутрішній – як діяльність душі, думки. Ідеї, які
виникають через зовнішній досвід, він називає чуттєвими; ідеї, які витікають з
внутрішнього досвіду, – рефлексіями. Як зовнішній, так і внутрішній досвід

призводить до виникнення лише простих ідей: про присутність чи відсутність
чогось, властивостей твердого чи м’якого, корисного чи шкідливого тощо. Для
виникнення загальних ідей потрібні міркування. Однак міркування не становлять

собою сутності душі, бо душа може існувати і без міркувань (у тварин, комах).
Міркування – це певна властивість людської душі, тому їх не можна визнати
первинними, як вважав Декарт. Складні ідеї, як, наприклад, поняття субстанції,

виникають на базі сприйняття сукупності таких простих ідей, як вага, форма,
колір тощо. Сукупності простих ідей повторюються, внаслідок чого виникає
уявлення про щось таке, що є носієм цих ідей.

Представниками сенсуалістичної філософії, крім Дж. Локка, були й інші
філософи. Наприклад, Джордж Берклі (1684-1753) послідовно досліджує
можливості чуттєвого пізнання дійсності, наслідуючи головні принципи філософії
Локка, водночас висвітлюючи слабкі місця сенсуалізму. На основі роздумів про

властивості субстанції як носія властивостей речей Дж. Берклі робить висновок,
що субстанція принципово не дана чуттям. Натомість він схиляється до думки, що
саме людські чуття є основою, субстанцією речей, які сприймаються як