Page 41 - 6555
P. 41

ЛЕКЦІЯ 4
              ЄВРОПЕЙСЬКА КЛАСИЧНА ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ ТА ЕПОХИ
                                    ПРОСВІТНИЦТВА (XVII-XVIII ст.)


              1. Особливості розвитку філософії Нового часу.
              2.  Емпірико-сенсуалістична  філософія  (Ф.  Бекон,  Дж.  Локк).  Суб’єктивний

         ідеалізм (Дж. Берклі, Д. Юм).
              3. Філософський раціоналізм (Р. Декарт, Б. Спіноза, Г. Лейбніц).
              4.  Філософія  епохи  Просвітництва  (Вольтер,  Ж.-Ж.  Руссо).  Французький
         матеріалізм ХVІІІ ст.

              5. Німецька класична філософія (І.Кант, Гегель, Л.Фейєрбах)

              1. Особливості розвитку філософії Нового часу.

              Наприкінці  XVII-XVIII  ст.  в  Європі  поширюється  просвітницький  ідейний
         рух.  Філософія  епохи  Просвітництва  XVIII  ст.  представлена  іменами  Вольтера,
         Ж.-Ж. Руссо, Ш.-Л. Монтеск’є, Д. Дідро, П. Гольбаха, Ж. Ламетрі, К. Гельвеція, І.

         Гердера, Г. Лесінга та інших.
              Термін «класичний» застосовують, як правило, до явищ, які стали вершиною у
         культурному  розвитку,  бездоганним  зразком  і  особливо  помітним  внеском  до

         скарбниці  людської  культури.  У  такому  значенні  європейську  філософію  XVII-
         XIX ст. можна  назвати класичною. Її зразковість полягає  у тому, що саме  вона
         зумовила стиль європейського мислення – раціональний, логічно упорядкований,
         побудований на чітко визначеній системі понять. Філософія цього періоду стала

         взірцем  високої  філософської  культури,  своєрідним  ідеалом  філософського
         мислення.  Вона  значним  чином  вплинула  на  духовну  атмосферу  Європи,  на
         соціально-політичний і культурний розвиток європейської цивілізації.

              Європейська класична філософія виникає у період утвердження буржуазного
         суспільства та його цінностей на противагу цінностям феодального суспільства.
         То був час буржуазних революцій в Європі (в Англії, Нідерландах, Франції), коли

         руйнувалися  всі  застарілі  форми  суспільного  життя,  пов’язані  з  епохою
         феодалізму.  Це  визначило  надзвичайну  критичну  спрямованість  класичної
         філософії, її боротьбу з усім, що некритично сприймалося лише на віру. З позиції

         розуму  були  піддані  критиці  основи  релігії,  суспільства,  державного  порядку,
         розуміння природи тощо. Навіть сам людський розум стає предметом критичного
         дослідження, предметом аналізу його можливостей у пізнанні дійсності.
              Боротьба  з  догматичним  мисленням  як  мисленням  некритичним,  рутинним

         потребувала  від  філософії  аналізу  і  перевірки  власних  вихідних  принципів  і
   36   37   38   39   40   41   42   43   44   45   46