Page 36 - 6555

Теологія (від грец. «теос» – Бог, «логос» – вчення, слово) – вчення про Бога,
богослов’я, що спирається на священні тексти божественного одкровення.
Середньовічне християнське світосприйняття має низку особливих рис.
Теоцентризм – ідея єдиного Бога-творця як центральна для християнського

світогляду й філософії. Християнство відкинуло всі форми політеїзму
(багатобожжя) і проголосило концепцію єдиного особового Бога - монотеїзм.
Людина є центром і володарем природного світу, метою творіння. На відміну від

всього створеного, людина – богоподібна істота, свідченням чого є наявність у ній
розуму та волі.
Середньовіччя вперше в історії людства звернуло увагу на людину як на

особистість, як на духовну, а не тільки природну і тілесну істоту. Антична
філософія дійшла висновку про наявність у людській природі душі і тіла.
Християнство відкриває ще один «вимір» людського існування – дух. Духовність

виявляє себе як міра причетності людини до Бога, міра «обожнення» людини.

2. Розвиток патристики та схоластики у філософії середньовічного
суспільства.

На початковому періоді середньовічної філософії так званої патристики
(II-VII ст.) у процесі боротьби проти античної філософської традиції

формуються і затверджуються фундаментальні принципи цієї філософії на
основі християнсько-теологічного переосмислення ідейної спадщини
античності (головним чином ідей неоплатонізму, гностицизму і пізнього
стоїцизму) і старозавітної міфології.

В апологетиці “отців церкви” (Тертулліана, Юстина, Климента
Александрійського, Оригена Богослова та інших) проголошувалась
несумісність релігійної віри з філософією, у полеміці з язичниками

обгрунтовувались догмати християнства.
Найбільш впливовим представником патристики був Августин
Блаженний (354-430). У своїх роботах проголосив віру передумовою знання.

Він зводив сутність людини до її душі, що використовує тіло лише як своє
знаряддя. У роботі “Про град божий” Августин обгрунтував теологічне
розуміння історії, яку він розглядав як залежну від божественного провидіння.

“Земному граду”, “гріховній” світській державі він протипоставив “град
божий”, всесвітнє панування християнської церкви.
Релігійна філософія феодального суспільства була за характером
схоластичною. Під схоластикою розуміється такий тип середньовічної

філософії, який цілком підпорядкований релігії. Схоластика мала на меті
обгрунтування, систематизацію і захист теології за допомогою
раціоналістичних засобів. Їй властива умоглядність, догматизм. “Істинні”