Page 33 - 6507

Лекція 5
МЕТОДИКА ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ПРОВЕДЕННЯ
СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

5.1 Сутність семінару

Семінарські заняття як форма навчання мають давню історію, висхідну
до античності.
Саме слово «семінар» походить від латинського «seminarium» –
розсадник і пов'язано з функціями «посіву» знань, що передаються від
вчителя до учнів і «проростають» у свідомості учнів, здатних до самостійних
суджень, до відтворення і поглибленню отриманих знань. Семінари
проводилися в давньогрецьких і римських школах як поєднання диспутів,
повідомлень учнів, коментарів і висновків вчителів. З XVII ст. ця форма
навчання використовується в Західній Європі, а з XIX ст. – в російських
університетах. Семінарські заняття носили практичний характер і являли
собою школу того чи іншого вченого, під керівництвом якого студенти
практично освоювали теоретичний курс дисципліни, методику наукового
дослідження.
Семінарська форма навчання постійно розвивалася, все більш чітко
реагуючи на завдання вищої школи. У сучасній вищій школі семінар є одним
з основних видів практичних занять з різних наук, так як представляє собою
засіб розвитку у студентів культури наукового мислення спілкування.
Семінар – це така форма організації навчання, при якій на етапі
підготовки домінує самостійна робота студентів з навчальною літературою та
іншими дидактичними засобами над серією питань, проблем і завдань, а в
процесі семінару йдуть активне обговорення, дискусії та виступи студентів,
де вони під керівництвом педагога роблять узагальнюючі висновки. Успіх
усього семінару і особливо на етапі його підготовки багато в чому залежить
від ефективності самостійної роботи студентів. Семінар у порівнянні з
іншими формами навчання вимагає від студентів досить високого рівня
самостійності в роботі з літературою – вміння працювати з декількома
джерелами, здійснити порівняння того, як одне і те ж питання викладається
різними авторами, зробити власні узагальнення і висновки. За своїм
призначенням семінарське заняття, в процесі якого обговорюється та чи інша
наукова проблема, сприяє:
– поглибленому вивченню певного розділу дисципліни, закріпленню
знань;
– відпрацювання методології та методичних прийомів пізнання;
– вироблення аналітичних здібностей, вміння узагальнення і
формулювання висновків;
– придбання навичок використання наукових знань у практичній
діяльності;