Page 20 - 6408

мірою, щоб це відповідало вашому задумові, читач легко зорієнтується в тому, що ви
вважаєте основним, а що другорядним, які зв'язки виділяєте як головні, а які просто
берете до уваги, тобто він побудує таку модель, яка існувала у вашій свідомості.
Звичайно, що кожна частина моделі потребує різного ступеня конкретизації —
залежно від своєї значущості (ступінь цієї значущості встановлюватимете ви, а за вами
— читач). Але в будь-якому разі текст повинен бути оптимальним щодо інформаційної
насиченості: якщо ви недостатньо (поверхово) висвітлили важливий момент, читач не
зможе зрозуміти хід ваших думок, а коли, навпаки, будете ґрунтовно описувати
несуттєве або всім відоме, це буде відволікати від основного.
Обов’язково треба чітко розмежувати різні частини. У наукових текстах це
роблять за допомогою розділів, підрозділів, параграфів, пунктів тощо. У межах одного
параграфа може існувати кілька семантично завершених частин, які потребують чітких
покажчиків: ось початок частини, а ось її кінець.
Тільки чітко відокремлюючи одну частину від іншої, ви робите свій текст
придатним до сприйняття. Для цього його членують на абзаци, а також використовують
спеціальні слова, словосполучення й речення, які допомагають оптимально
організувати текст.
Кожна семантично завершена частина тексту відображає якийсь більш-менш
самостійний фрагмент вашої моделі. Щоб передати цей фрагмент словесно, потрібна
певна кількість мовних засобів — слів, пов'язаних у речення. Але читач просто не в
змозі запам’ятати всіх речень, і, читаючи наступне, він вже забуває про попереднє, а
через дві сторінки він не пам’ятатиме жодного речення. Як же тоді він пов’язує докупи
всі ваші думки і, зрештою, розуміє вас? А ось як: кожна виділена вами частина — це
той обсяг інформації, яку читач інтелектуально переробляє, тобто робить висновки, які
відкладає в довготривалу пам’ять, а потім оперує цими висновками.
Головна думка в кожній семантично завершеній частині — одна. Це притаманне
тільки науковим текстам, у яких частини виділяються на логічній основі: одна думка —
одна частина. Навколо основної думки організовується вся інформація, тому треба
зробити так, щоб слова, які передають цю думку, не губилися серед інших. Читач
повинен їх бачити відразу, навіть не заглиблюючись у зміст. Тут, безумовно,
допоможуть метатекстові оператори — мовні формули наукового стилю. Вони
вживаються для того, щоб пов’язати частини тексту (як уже зазначалося, згідно з цим),
допомагають висловити авторську оцінку інформації (на наш погляд, мабуть),
вказують на джерело повідомлення (як твердить такий-то, на думку такого-то)
тощо. Слід звернути увагу на такі з них, які передають:
послідовність викладу: по-перше, по-друге, по-третє, з одного боку, з іншого
боку, насамперед, передусім, спочатку, також, тепер, водночас, нарешті, на
закінчення, наостанку;
ступінь вірогідності повідомлення: очевидно, безумовно, без сумніву,
безперечно, напевне, певно, певна річ, звичайно, (як) відомо, мабуть;
послідовність у часі: спочатку, потім, тепер, насамперед, перш ніж, після
того як, одночасно, наприкінці, зараз, тут, там, навколо, тодi, в той час, поряд,
щойно, перед тим, завжди;
причину й наслідок, умову й наслідок: оскільки, тому, відтак, таким чином,
отже, внаслідок, у результаті, завдяки тому, що; у зв’язку з тим, що; через те, що;
зважаючи на те, що; з огляду на те, що; з огляду на викладене вище;
зіставлення, протиставлення: так само, як і; як…, так і; проте, але, навпаки,
в той самий час, однак, втім;

20