Page 24 - 6408

9.3.3 Робота над стилем
Мова наукової праці свідчить про культуру писемного мовлення її автора, отже,
слід подбати про те, щоб вона повністю відповідала нормам і правилам сучасної
української літературної мови і забезпечувала яскраве і водночас логічно точне
вираження думок, суджень, положень, визначень і доказів автора.
Наукове писемне мовлення має свої особливості, які слід враховувати,
працюючи над текстом наукового дослідження.
Виразність викладу, чіткість передачі інформації забезпечуються точним
добором слів, правильним використанням термінів, відсутністю суперечностей в
аргументації, документацією тверджень, наявністю таблиць та ілюстрацій.
Інформативна насиченість, лаконічність тексту досягається добором спеціальних
синтаксичних структур, часто стандартизованих.
Логічний характер наукового мовлення визначає широке вживання засобів
логічного членування тексту й виділення окремих слів або їх груп. Це, з одного боку,
прийоми зовнішнього оформлення тексту — поділ його на частини, розділи, пункти,
підпункти, з іншого — чітко виявлені причинно-наслідкові зв'язки між
повідомлюваними фактами, власне мовними засобами.

9.3.4 Рубрикація тексту
Під рубрикацією тексту маємо на увазі графічний поділ тексту на складові
частини — абзаци, підрозділи, розділи тощо. Рубрикація є зовнішнім вираженням
композиційної структури тексту. Вона відіграє важливу роль у його сприйнятті:
розкриває будову тексту, взаємозв'язок його окремих частин, попереджає, про що
йтиметься, дає можливість швидко відшукати потрібний матеріал.
Найпростішою рубрикацією є абзац, тобто кілька речень, які мають спільний
предмет викладу й починаються з відступу вправо на початку першого рядка.
Типовий абзац складається з трьох частин: зачин (формулюється мета абзацу),
фраза (основна інформація абзацу), коментарі (підбиття підсумків того, про що йшлося
в абзаці). Розміщення інформації в абзаці може бути різним. Як правило, перше
речення містить основну думку (тему) абзацу і є головним компонентом його
структури. Кожне наступне речення продовжує, поглиблює, конкретизує інформацію,
висвітлену у попередньому реченні. Останнє речення підсумовує викладене. В іншому
випадку основна думка може бути зосереджена в першому й останньому реченнях, а
проміжні речення виконуватимуть коментувальну функцію.
Абзац вказує на перехід від однієї думки до іншої, допомагає читачеві робити
певні зупинки, повертатися до прочитаного, зосереджуватися над кожною виділеною
думкою. Доцільно виділяти абзацом фрагменти, які додають модальне значення
(сумніву, схвалення, заперечення).
Вважається, що середня довжина абзацу має бути 4 - 6 речень.
У науковій літературі правила, за якими у тексті виділяються абзаци, зводяться
до таких:
1. Речення, які розпочинають абзац, містять основну ідею тексту. Вони можуть
розпочинатися вставними словами та зворотами: отже, таким чином, у цілому,
зважаючи на викладене, з огляду на наведене вище.
2. Вони містять нову інформацію порівняно з попереднім реченням. У таких
реченнях вживаються слова та вислови, які не згадуються у попередньому абзаці.

24